Сьогодні минає місяць від початку повномасштабної війни в Україні і, мабуть, вже немає людини, яка б не чула про силу та відвагу нашого народу. Поки українські захисники боронять нас на усіх фронтах, політехніки щоденно працюють в тилу. З перших днів війни у 4 корпусі університету плетуть основи для маскувальних сіток. Окрім викладачів, студентів та десятків волонтерів, допомагати приходять і сім’ї переселенців, які поселені у корпусах Політехніки. Кожен, із ким вдалося поспілкуватися, твердо переконує, що готовий тут працювати до дня нашої остаточної перемоги.
Олександр Скибінський ― декан бакалаврату Інституту економіки і менеджменту. Впродовж місяця він і десятки його колег щоденно долучаються до плетіння сіток. Олександр Станіславович зазначає, що вони працюють щодня, навіть у суботу та неділю. Всі викладачі приходять сюди добровільно і з великою охотою, більше того, навіть приводять з собою дітей та інших членів родини.
«Це такий порив, який неможливо описати. Люди настільки захоплюються і прагнуть зробити якомога більше, що під час тривоги, ми навіть зносили в укриття нитки і продовжували працювати далі. Кожного дня тут приблизно 25–30 викладачів з ІНЕМ. Якщо є термінова робота, або приходять студенти, то не проблема відійти на деякий час. У будні працюємо до 20:00, на вихідних – до 18:00. Плетемо основи для сіток, бо на них зараз є дуже великий попит, потім передаємо їх Насті Вакарчук, яка керує головним студентським штабом. Зазначу, що у найкращі дні ми плели більше 100 сіток, а допомагати нам приходять навіть сім’ї біженців. Є люди, яких я бачу тут з першого дня, тому впевнено можу сказати, що за цей час ми справді стали родиною, дуже близькими один для одного і я щиро вірю, що це велике піднесення ніколи не мине», ― розповідає Олександр Скибінський.
Плести мінімум дві сітки в день ― таке завдання поставила собі група викладачів Інституту економіки і менеджменту. Щодня вони приходять у 4 корпус і завжди виконують поставлене завдання. Розповідають, що порівняно з першими днями, волонтерів стає менше, але це пов’язують із початком навчання та відновленням роботи. Кажуть, що тепер самим доводиться поєднувати викладання і волонтерство, але зупинятися точно не планують.
«У нас є план, який ми самі собі поставили ― сплести дві сітки в день, тому завжди виконуємо цю норму. Оскільки з понеділка у Політехніці почалися пари, то мусимо все встигати і поєднувати. Загалом вдається зробити менше сіток, ніж у перші дні, але на це є багато причин: у когось почалася робота, у когось навчання, також останніми днями було багато довгих повітряних тривог. Тому сьогодні нам дуже потрібні волонтери. Колись ми працювали по всіх коридорах і ще у двох аудиторіях, а зараз цього набагато менше. Щодня з 10 до 20 ми чекаємо тут людей. Хочу запросити усіх, хто має можливість – приєднуйтесь до нас, бо ваша допомога зараз дуже потрібна нашим захисникам. Кожну сітку ми плетемо з думкою про них, робимо все з турботою і великою любов’ю. Навколо мене і професори з інших університетів, і 70-річні бабусі, яким вже важко стояти, але вони все одно приходять сюди, і також є багато молоді. Але разом ми зможемо зробити ще більше», ― наголошує доцент кафедри фінансів Інституту економіки і менеджменту Ірина Скоропад.
Навіть психологічно легше переживати час війни, коли ти чимось зайнятий, ― додає Олександр Станіславович. Також це гарна можливість познайомитися з новими людьми, поспілкуватися і навіть знайти хороших друзів.
«Коли ти робиш щось корисне для армії ― це додає тобі сил, окрім цього всі люди тут спілкуються між собою, знайомляться, стають близькими. Це ще одна можливість для об’єднання. Приходять навіть пенсіонери, яким важко стояти, ми пропонуємо їм відпочити, але вони відмовляються і продовжують працювати. Напевно, така робота тільки додає їм сил. Я також із першого дня тут, коли маю менше роботи, тоді спускаюся і плету з усіма. коли люди йдуть, я залишаюся, щоб підготувати основу на наступний день. Все це вже настільки самоорганізовано, що неможливо не захоплюватися цими людьми і тим, що кожен із них робить», ― зауважує Олександр Скибінський.
Сьогодні країні, як ніколи, потрібна допомога кожного з нас ― про це в один голос кажуть всі волонтери. Бо не існує маленької допомоги і не буває даремних старань, а місяць нашої героїчної боротьби є тому найкращим підтвердженням!
Тож кожен, хто має можливість допомогти з плетінням основи для маскувальних сіток ― приходьте у 4 корпус Львівської політехніки. Вас тут радо зустрінуть, всього навчать і навіть запропонують найсмачніші обіди. Треба тільки час і трішки вашого бажання, щоби разом творити великі справи!
