Асистент кафедри вищої геодезії та астрономії Ігор Савчин й асистент кафедри картографії та геопросторового моделювання Володимир Нікулішин повернулися з 23-ї сезонної української антарктичної експедиції на АС «Академік Вернадський».
Традиція дослідження
Щорічно Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) організовує наукові експедиції для двох груп – сезонників, які провадять короткотермінові сезонні дослідження, та зимувальників, котрі їдуть в Антарктиду на весь рік. До слова, серед сезонників політехніки були єдиними представниками Львівщини.
– З нашого інституту це вже шоста експедиція до Антарктиди. Аналогічні були 2002, 2003, 2005, 2013 та 2014 рр. Ініціювали цю традицію професор кафедри фотограмметрії та геоінформатики Володимир Глотов (2002 р.) та директор ІГДГ професор Корнилій Третяк (2003 р.), – розповідають науковці.
Експедиція до Антарктиди – державна програма. У літній період НАНЦ пропонує охочим подати заявку, опісля відбирають найкращі ідеї. Усі витрати фінансуються з державного бюджету.
– Ми не лише виконали все, що запланували у попередній заявці (проведення високоточних ГНСС-спостережень на пунктах геодинамічного полігону архіпелагу «Аргентинські острови» з метою досліджень тектонічного розлому протоки Пенола; лазерне сканування та цифрове знімання острівних льодовиків для визначення зміни їхнього поверхневого об’єму), а й додали два нові завдання – монтаж та запуск на території АС «Академік Вернадський» просторово-часового координатного забезпечення – перманентної ГНСС-станції та лазерне сканування самої АС, – пишається Ігор Савчин.
Експедиція тривала від 22 березня по 26 квітня. До пункту призначення науковці подолали близько 15 000 км: спочатку був доїзд до Києва, далі – перельоти до Рима, Сантьяго та до другого найбільш південного міста світу – Пунта-Аренас. До самої Антарктиди дослідники 5 діб добиралися українським кораблем «Marigolds». Оскільки відповідні причали відсутні, у морі на команду чекала ще одна пересадка – на човни. Загалом подорож тривала 35 діб, 10 з яких науковці провели в морі, 11 діб – у Чилі, 12 – на антарктичній станції «Академік Вернадський» та 2 дні в Києві.
– Наш сезонний загін складався з чотирьох біологів, двох геодезистів, 3 геологів, геофізика, метеоролога та фотографа. Цікаво, що серед представників сезонного загону була одна жінка – Оксана Савенко (біолог). Також новий очільник станції розпорядився, що з наступного сезону жінки, на рівних із чоловіками умовах, зможуть ставати зимувальниками, – розповідає пан Ігор.
Все використане обладнання – інститутське. Дослідники везли його зі собою, маса вантажу сягла 110 кг, що порівняно з вантажем інших сезонників – дуже багато.
Дослідження, що провадили фахівці – фундаментальні і є продовженням тієї роботи, яку здійснювали наукові колеги-політехніки в попередніх експедиціях, тож їх суть зводиться до поновлення результатів. Дослідники розповідають:
– Ми вимірювали координати, порівнювали їх із раніше одержаними, вичисляли, наскільки і в якому напрямку вони змістились, а також аналізували можливі наслідки. Із відчутних для людей це – землетруси, зміни рівня води тощо. При порівнянні отриманих результатів зі сканування льодовиків можливо простежити зміни об’ємів льодовика, що свідчать про його танення чи намерзання, а також – про швидкість цих процесів.
Дані зі сканування наразі ще не опрацьовано до кінця, але, за словами науковців, зміни доволі суттєві – льодовики мають тенденцію до танення, що, очевидно, є причиною підняття рівня світового океану.
– «Сирі» дані ми надіслали до НАНЦ, ті результати, що самі опрацювали, використовуємо для власних наукових досліджень. Також вони стануть у нагоді для побудови 3d-моделі станції чи її об’єктів, що дозволить отримати будь-які метричні характеристики. Це може згодитися проектантам, будівельникам, які не мають безпосереднього доступу до об’єкта, – каже Ігор Савчин.
– Оскільки я спеціалізуюся на геоінформаційних системах, директор запропонував мені сканувати «Академік Вернадський», щоб згодом створити геоінформаційну систему станції, – ділиться Володимир Нікулішин.
Робота була не лише складною та відповідальною, а й небезпечною: ділянка, на якій працювали політехніки, скануючи льодовики, перебуває в зоні особливо підвищеної небезпеки. За словами пана Володимира, коли температура повітря підвищувалася, було чутно характерні поскрипування льодовика – у будь-який момент лід міг просто відколотися. Зважаючи на кінець антарктичного літа, температура повітря коливалася в межах 10 градусів морозу, щоправда, через вітер і близькість розташування води здавалося, що вона нижча. Науковець розповідає:
– Погода змінювалася дуже швидко: зранку – сонце, через годину – заметіль, дощ, сніг, туман. Інколи видимості взагалі не було, то ми ходили лише за навігатором.
Життя на станції
Окрім житлової зони, обладнано офіси для всіх напрямів досліджень, які провадять тамтешні науковці, а також спортзал, медпункт, радіопункт, їдальню, бар-музей «Faraday», технічні та наукові приміщення. Окремим пунктом станції є дизельна, що забезпечує все електро- та теплопостачання. На станції є всі умови, зокрема й прісна вода, але її потрібно дуже економити, оскільки добувають її шляхом опріснення морської. Зв’язок обмежений – лише телефонний (супутниковий), і дорогий, тому телефонні розмови політехніків були нечасті й короткі. Ще один засіб зв’язку – електронний лист: після написання його слід віддати системному адміністраторові, котрий формує всі листи в один і відправляє до Києва, звідти їх вже розсилають до адресатів.
– З технікою безпеки все дуже серйозно. Нас постійно супроводжував драйвер – людина, яка знає акваторію й вправно володіє моторним човном. У ході виконання роботи ми щогодини рацією доповідали ситуацію. Окремо хочемо відзначити персонал станції, який усіляко допомагав нам із усіма необхідними роботами, виконував прохання, – розповідають політехніки.
Щорічно до складу зимувальників входять, лікар, повар, системний адміністратор, механік.
– Так сталося, що Великдень нам довелося святкувати в Антарктиді. На станції є каплиця, її збудували українці, у якій, починаючи від 00:00 велися богослужіння. Зранку було освячення паски та офіційна передача станції новим зимувальникам. Святковий обід у нас також був, – підкреслює пан Ігор.
Без труднощів не обійшлося
– Найбільш неприємно було пливти між островами на надувному човні (відстані були чималі – близько 13 км), коли це супроводжувалося вітром, снігом, хвилями – ми були мокрі, а сидіти так потрібно було довго. Траплялося, що вода була «забита» кригою – тоді доводилося веслами розчищати собі шлях. Складною була й висадка з човна на обривисті скелясті береги: з човна потрібно було перестрибнути на камінь, якщо він слизький – мокрі ноги гарантовано. Також потрібно було «скоординовуватись» із хвилями, бо з відпливом транспорт відносило від берега. Перші висадки нам не дуже вдавалися, – розповідають науковці.
Повернення додому було стресовим: авіакомпанія, що забезпечувала переліт до Сантьяго-де-Чилі застрайкувала й рейс не відбувся. Відповідно частина учасників експедиції не встигла на всі наступні рейси і на 6 днів застрягла в Чилі.
– Увесь час ми просто сиділи в готелі на валізах, оскільки виліт міг бути будь-якого моменту. Кілька разів ми приїжджали в аеропорт, але все скасовувалося і ми знову поверталися до готелю. Навіть вийти в місто не було можливості. Важко було чекати: коли з’явився інтернет і нормальний зв’язок – ще більше захотілося додому, до рідних, – ділиться Ігор Савчин.
Для Володимира найскладнішими видалися два 5-денні морські переходи: – Морально важко й нудно, бо вся діяльність зводиться до прийомів їжі й лежання в каюті. Гуляти по палубі було поганою ідеєю. Але нам ще пощастило, бо інших мучила морська хвороба.
Після ситуації в Чилі прикрощів не бракувало: під час посадки в Римі помер один із членів експедиції – Віталій Вернігоров.
– Особливих очікувань щодо Антарктиди в нас не було, єдине – ми дуже переживали, що не встигнемо виконати заплановане, але нам вдалося навіть більше. Інші науковці з нашої експедиції були в Антарктиді повторно або приїжджали в команді зі своїми наставниками, які вже тут не вперше. Ми ж були абсолютними новачками, без жодної підтримки, але чудово впоралися, – радіють політехніки.
