Як відомо, мерія цього невеличкого польського містечка (у ньому проживає 20 тисяч осіб) 14 років поспіль запрошує на пленери студентів із 10 провідних університетів Польщі, а також з Інституту архітектури Львівської політехніки. Для художників Хелмно цікаве тим, що тут добре збереглися споруди німецької готики ХІІ–ХІІІ століть. А ще його називають містом закоханих, бо в одному з монастирів зберігаються мощі святого Валентина. Місто входить до складу Куєвсько-Поморського воєводства.
Завдяки дивовижній енергії та ентузіазмові доцента кафедри дизайну та основ архітектури Львівської політехніки Орести Ремешило-Рибчинської мерія Хелмно привезла в Університет виставку кращих живописних творів польських студентів з каталогом робіт переможців конкурсів за період 2004–2015 років. Долаючи різного штибу організаційні труднощі, вона зі своїми кращими студентами не пропустила жодного пленера, починаючи від 2004 року.
На урочистому відкритті виставки з вітальним словом до присутніх звернувся Генеральний консул Республіки Польща у Львові Рафал Вольський. Він сказав, зокрема, що робота архітектора йому близька і знайома, адже його батько мав цей фах. Пан консул наголосив, що саме академічна спільнота, студентська молодь покликані зробити якнайбільше для зміцнення дружби і співпраці двох наших народів. Промовець розповів таку цікаву бувальщину: коли у Німеччині до влади прийшов Гітлер, один видатний польський художник емігрував до Амстердама. Одного разу його запитав колега: «Як же ти будеш працювати, адже у Польщі залишилася твоя майстерня?». А той витягнув з кишені олівець і сказав: «Ось моя майстерня!».
Ці слова були як бальзам на душу Орести Ігорівни. Вона не могла утриматися від емоційної тиради:
– Комп’ютер – комп’ютером, Інтернет – Інтернетом, а головним інструментом архітектора є, справді, олівець. На жаль, в Інституті зникла акварельна практика, у нас скоротився на цілий семестр предмет «Рисунок і живопис». На пленери ми їздимо під час канікул і відпусток фактично за власні кошти (польська сторона забезпечує тільки житлом). Тим не менш у конкурсі студентів за право поїхати на черговий пленер цьогоріч зголосилися 20 студентів. Їх готують кращі професори.
Був присутній на відкритті виставки і проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Львівської політехніки професор Олег Матвійків, який наголосив:
– Така творча співпраця йде на корись не лише нашим університетам, а й нашим дружнім народам. Приємно, що цю шляхетну справу роблять молоді люди. Адже їм будувати наш спільний європейський дім.
Заступник директора Інституту архітектури доцент Ярослав Ракочий нагадав, що дух польського малярства постійно присутній у головному корпусі Університету, маючи на увазі Актову залу, прикрашену серією полотен «Тріумф прогресу», створеній під керівництвом видатного польського художника Яна Матейка.
Декан повної вищої освіти Інституту архітектури професор Юрій Диба сказав:
– Виставка має широку географію – від Вісли до Сіверського Дінця, адже ці твори оглядатимуть також студенти із Донеччини та Луганщини. Велика політика робиться не лише промовами, документами. Вона робиться і розчерком пера, штрихом олівця, мазком пензля.
Аспірантка третього року навчання Марта Брич брала участь у пленері сім років тому. Пригадуючи той час, вона підкреслила:
– Для мене це була велика професійна і громадянська школа. Я навчилася працювати й під дощем, і під пекучим сонцем. З багатьма польськими студентами налагодила дружні зв’язки, з деякими контактую і зараз.
Очолювала делегацію мерії Хелмно заступник бургомістра з питань освіти, культури та промоцій Магда Людвіковська. Вона дала коротеньке інтерв’ю.
– Як Ви, з професійного погляду, оцінюєте малярство львівських архітекторів і дизайнерів?
– Не було ще такого року, щоб на пленерах у Хелмно львівські політехніки не здобували призових місць. Стиль їхніх робіт ми пізнаємо відразу. Він гранично реалістичний, під кутом проробки найменших технічних деталей.
– Цікаво, як ставиться місцеве населення до львів’ян, адже минулий рік мав певне напруження у польсько-українських стосунках?
– Студенти живуть у будиночку на березі озера. До місця ж праці щонайменше три кілометри. Нерідко жителі Хелмно підвозять їх своїм транспортом, приносять їм гербатку, тістечка тощо. У нас працює чимало громадян України, і репутація у них дуже добра. Хелмно підтримує побратимські зв’язки з містом Каневом, де похований геній українського народу великий Тарас Шевченко.
– Пригадую, як один із наших студентів, малюючи Підгорецький замок на Львівщині, сказав з гіркою іронією: «Може статися так, що цей замок та інші залишаться тільки на наших малюнках…». А як у вас розв’язують проблему збереження архітектурних пам’яток?
– Вона актуальна й у нас. Але значні кошти на реставрацію старовинних споруд виділяє мерія. Останнім часом суттєві кошти надходять також від Європейського Союзу. Оскільки чимало будівель мають релігійне походження, то активно долучається до цього й церква.
Після урочистого відкриття виставки Ореста Ремешило- Рибчинська влаштувала польським гостям екскурсію визначними замками Львівщини. Вони були захоплені побаченим і висловили надію, що ці історико-архітектурні пам’ятки будуть збережені.
Світлини Йосипа Марухняка
