Просвітяни допомагають здійснитися мрії: політехніки вчергове долучилися до підтримки поранених бійців

Наталія Павлишин, тижневик «Аудиторія»
Віктор Легкодух

Товариство «Просвіта» Львівської політехніки вже вкотре долучилося до підтримки поранених бійців. Цього разу допомогу приурочили до Дня захисника України. Просвітяни оплатили дві процедури (на загальну суму – 15 000 грн.) для пораненого в серпні минулого року під Жданівкою (Донеччина) старшого лейтенанта Віктора Легкодуха.

– Ми довго радилися, що зробити і вирішили, щоб не розпорошувати ту невеличку суму добровільних пожертв, яка залишилася, – оплатити досить коштовні процедури для пораненого старшого лейтенанта Віктора Легкодуха. Під час мінометного обстрілу він отримав мінно-вибухову травму хребта, яка прикувала його до інвалідного візка. Це велика справа – подарувати людині шанс знову ходити. Про цього хлопця нам розповіли в реабілітаційному відділенні Львівського військового госпіталю. І саме зараз підійшов час для цих процедур, – розповіла заступник очільника Товариства «Просвіта» Політехніки Надія Любомудрова.

– Я був кадровим офіцером 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Коли почалися воєнні дії, був наказ і я пішов воювати. В нас є люди, готові обстоювати незалежність, жертвувати життям, здоров’ям. Зараз наша країна тримається на добровольцях. Але армія мусить бути контрактна, щоб військові конфлікти вирішували досвідчені військові, – каже Віктор Легкодух. – Наша армія зараз сильно зміцніла завдяки волонтерам і звичайним людям, які допомагали всім, чим могли.

Хлопець переконаний у нашій перемозі:

– Ми на своїй землі, ми – вдома, а вони прийшли непрохано сюди. В них така ж техніка, що й у нас, такі ж солдати. Але вони взагалі не розуміли, за чим сюди йшли, їх просто послали як гарматне м’ясо. Ми знаємо, за що стоїмо: за свою землю, за Батьківщину, за сім’ї, рідних і близьких, – наголосив військовий.

Зараз, окрім рідних і друзів, Віктора підтримує кохана дівчина Галина Гавриляк, з якою познайомився в госпіталі вже після поранення.

– Ми познайомилися випадково. Коли Віктор мав їхати на обстеження в Польщу, мене попросили забрати документи для оформлення візи. Спершу почали просто спілкуватися, а вже невдовзі закохалися. Він дуже життєрадісна людина. Навіть своє поранення сприймає, як ще один бар’єр, який мусить подолати. Він впевнений, що ходитиме, – додала Галина.