Боротьба на інформаційному фронті не менш важлива, переконує студентка Інституту архітектури та дизайну Олена Проскурняк. Дівчина навчається на 4 курсі, але вже працює графічним дизайнером. Із початком повномасштабної війни вирішила допомагати тим, що вміє найкраще: виготовляла логотипи для волонтерських організацій, розробляла для них айдентику, а також підготувала електронні мотиваційні картинки, які продавала на благодійних аукціонах.
«Я розуміла, що не зможу піти на фронт і воювати, бо зовсім цього не вмію, але також чітко усвідомлювала, що поки наші захисники воюють фізично, я можу вести боротьбу інформаційно. Тому, коли почалася війна, вирішила нікуди не втікати, до того ж, мій хлопець був категорично проти цього. Хоча моє рідне місто Самбір зовсім недалеко від кордону з Польщею, я також хотіла бути поруч зі своєю сім’єю і ми прийняли рішення залишитися усім разом і допомагати чим тільки зможемо», ― розповідає Олена Проскурняк.
Дівчина каже, що перші дні навіть у мирному Львові було дуже страшно: постійно лунали сирени, всі говорили тільки про війну, але все ж треба було думати, чим ти можеш бути корисним для своєї держави. Олена працює графічним дизайнером, тому спершу вирішила унаочнити інформацію про бомбосховища, щоб людям було зручніше їх знаходити. Далі почала працювати над мотиваційними картинками, які підносили бойовий дух.
«З початком війни ми стикнулися з відсутністю мап із бомбосховищами. На одній із офіційних сторінок був допис про те, де розміщені ці бомбосховища, але люди часто не орієнтуються лише за адресами, тож зручніше просто подивитися на мапі. Тоді я почала робити такі інформативні зображення для нашого міста. Потім зосередилася на мотиваційних картинках, оформлювала фрази, які підносили бойовий дух, ― все подобалося людям, тому я вирішила створити телеграм-канал, де публікувала свої роботи. Коли їх в мене назбиралося вже близько 70-ти, хотілося, щоб вони справді принесли користь. Тоді я вирішила взяти участь у благодійному аукціоні творчих робіт, який організовували активісти нашого профбюро. Всі зароблені кошти ми передали на потреби ЗСУ. Я запропонувала виставити і мої картини, адже люди зможу придбати їх, а потім роздрукувати, або використати для логотипів, аватарок. Тоді нам вдалося зібрати більше семи тисяч гривень, майже половина – за мої роботи. Я була дуже щаслива, коли бачила, як багато моїх картинок люди згодом публікували у своїх соціальних мережах», ― зазначає дівчина.
Окрім цього, Олена виготовляє логотипи для волонтерських та благодійних організацій. Наприклад, для свого друга, який допомагає евакуйовувати людей з Маріуполя, вона розробила логотип, який розмістили на волонтерському автомобілі. Дівчина пояснює, що це роблять, щоб викликати більшу довіру в людей. Також логотипи і загалом айдентика дозволяють організаціям ставати впізнаванішими, краще запам’ятовуватися. Часу для того, щоб зробити одну картинку потрібно небагато, для однієї приблизно 10–15 хвилин. Зробити логотип ― справа складніша і значно довша. Олена зізнається, що за жодну свою роботу грошей не брала, хоча виконувала замовлення для організацій за кордоном, які пропонували оплату. Всі кошти завжди каже передавати на потреби війська чи волонтерам і з радістю погоджується допомогти надалі, лиш би це приносило комусь користь.
«Можна займатися тим, що добре вмієш і в такий спосіб допомагати країні. Я дуже хочу, щоб наші захисники відчували, що вони нам потрібні і про них ніхто не забув. Бо інколи складається враження, що з кожним днем ми стаємо черстві до всього, що відбувається. Мені здається, що наші воїни це відчувають і їм від цього ще важче. Тому завдання кожного з нас, особливо молоді, забезпечити їм надійний тил, допомагати чим тільки можемо, хоча б інформаційно, інтелектуально, але ні в якому разі просто не сидіти і не чекати, коли все закінчиться».
Насамкінець дівчина каже, що волонтерство допомагає їй заспокоїтися, дарує відчуття важливості для своєї країни. Але головна причина – через роки, коли діти запитуватимуть, що вона робила у ці страшні миті, Олена зможе щиро відповісти, що не стояла осторонь.
