Історія Європи від найдавніших часів до наших днів такого нелюдського, злочинного засобу для підкорення народів, як штучний голод, не знала, хоча руйнівними в різні часи були і війни, і бойовища, і революції.
Диктатор ХХ століття Йосиф Сталін створив політичну систему, що працювала на утвердження ідеї світової революції, яка мала принести народам рівність і братерство. А насправді ж, як показала практика, система базувалася на брехні й обмані, на повному знищенні цілих прошарків суспільства (духовенства, людей маєтних), на примусі й революційних засобах до покори. Ця система з назвою СРСР виявилася неефективною із суспільно-політичного та економічного погляду, не піддавалася трансформації, що привело до її демонтажу в 1991 році. Одним із страшних злочинів цієї тоталітарної системи був організований в Україні у 1932–1933 роках штучний голод, відомий, з огляду на масштаби трагедії, як Голодомор.
Сталін селян не любив – теза знана. Їхнє середовище не плекало заповзятих революціонерів, вони психологічно значно відрізнялися від робітників: робітник мав тільки руки, а селянин – господарство, що давало йому відчуття незалежності. України, з якою мав клопіт ще в громадянську війну, не любив і поготів за самостійницький, незалежний характер. «Вождь народів» умів вичікувати момент, заколисувати пильність подачками, але промахів не прощав.
Страшний Голодомор, організований для розправи над українськими селянами, який призвів до мученицької смерті мільйонів наших співвітчизників, змусив після того, як була розкрита правда, здригнутися світ. Ця правда стала одним із потужних динамітів, який розірвав збудовану на кістках невинних жертв «імперію зла» – СРСР.
«Смерть через голод» стала наслідком застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Такий вид покари використано за спротив українських селян примусовій колективізації, насильницькому вилученню зерна, за боротьбу проти московського ярма і чужинецької держави. Слідом за Голодомором йшло знищення української культури, мови, традицій. За наказом Сталіна шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася розв’язати так звану українську проблему.
За даними істориків, на початку 30-х років ХХ століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та індустріалізації, на яку коштів не було, стало українське село. В Україні відбулося понад 4 тисячі масових протестів за участю близько 1,2 мільйона осіб. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати завищені плани хлібозаготівель.
Боячись втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, була б неможливою, радянський режим вибудував план винищення частини української нації. Злочин замаскували під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а згодом конфіскацію всіх продуктів харчування та майна. Від листопада 1932 року і за 1933 рік Україна перетворилася на територію масового голоду. Совіцький режим перекрив усі шляхи виїзду з республіки, повністю ізолювавши голодуючих. З цією метою застосовано режим «чорних дощок» і заборону голодуючим виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточували загони міліції та радянських спецслужб, звідти вивозили всі запаси їжі. Забороняли торгівлю та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйона людей були фізично заблоковані в межах території Голодомору.
Під заборону потрапила будь-яка інформація про голод. У січні 1933 року радянська влада зробила заяву про те, що голоду в країні немає. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги, всіляко заперечуючи факти голоду.
Голодомор 1932–1933 років охопив період із квітня 1932 року по листопад 1933 року. За ці 17 місяців загинуло понад 7 мільйонів людей в Україні і 3 мільйони українців поза її межами – в регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.
Влада видала розпорядження не реєструвати смерті дітей віком до одного року. Українці віком від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв’язку з цим середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства таких показників більше ніде не зафіксовано. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування голод 1932–1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення.
Голод призвів до руйнування традиційного українського устрою життя, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу. Традиційна культура та народні звичаї зазнали деформації. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів і пенсій.
З послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років відновлюється пам’ять про Голодомор. З 1993 року в Україні на державному рівні відбувається вшанування жертв Голодомору.
Велика роль у вшануванні пам’яті безневинних жертв Голодомору належить Президентові ― патріоту Вікторові Ющенку. Власне за його ініціативи і сприяння в листопаді 2008-го в Києві споруджено та відкрито Національний музей жертв Голодомору-геноциду. Біля входу до цього музею нас зустрічає скульптура дівчинки з життєдайними колосочками в руках, а в товстелезних Книгах пам’яті наче оживають мільйони знищених голодом українців.
У 1985–1988 роках комісія Конгресу США досліджувала голод в Україні. У своїх висновках вона наголосила, що «Йосиф Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу в 1932–1933 роках». Робота комісії відкрила шлях до міжнародного визнання Голодомору геноцидом. У наступні роки Голодомор як злочин геноциду у своїх актах засудили парламенти Естонії, Австралії, Канади, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі, Перу, Парагваю, Еквадору, Колумбії, Мексики, Латвії, Португалії, США. Також у низці країн світу рішення про засудження злочину геноциду ухвалювали на регіональних та муніципальних рівнях.
Для українців міжнародне визнання Голодомору є свідченням встановлення історичної справедливості щодо оцінки злочину проти людяності, скоєного стосовно українського народу, та демонстрацією засудження дій тоталітарного режиму, який знищив в Україні мільйони людей.
У Львівській політехніці зі здобуттям Незалежності Держави пошанування жертв цього страхітливого злочину проводили в різних формах. До 60-ї річниці Голодомору в Актовій залі головного корпусу відбулася Академія, на якій із розповіддю-реквіємом виступала ентузіастка «Просвіти», тепер директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська. Тоді ми чи не вперше дізналися про видатного сина українського та американського народів Джеймса Мейса, який допомагав письменникові Робертові Конквесту збирати матеріали до книжки «Жнива скорботи» про страшну трагедію українського народу. Власне Джеймс Мейс запропонував у національний День пам’яті жертв Голодомору-геноциду запалювати у певну годину свічку пам’яті. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом. Друга урочиста Академія відбулася на відзначення 70-річчя трагедії. Виступали в нас і запрошені безпосередні учасники трагедії. А щорічно, як знак нашої пам’яті і скорботи, на сходах головного корпусу Політехніки збираються представники адміністрації, студентської й викладацької профспілкових організацій, Товариства «Просвіта» і всі бажаючі. Запалюють свічки і проказують спільну молитву.
Перший раз світ дізнався про страшну, замовчувану бузувірським режимом трагедію, яку пережив український народ, з перекладеного багатьма мовами памфлету Івана Багряного «Чому я не хочу вертатись до СССР?». Автор вважав, що комунізм є найновішою фазою російського імперіалізму і засобом знищення націй, які йому підвладні, зокрема й української. Уперше було сказано про геноцид Сталіна проти України, про істинний зміст колективізації, знищення «куркуля як класу», про криваву машину ДПУ-НКВС, про Голодомор 1933 року та про знищення української літературної еліти – «розстріляне відродження».
Велике значення для усвідомлення трагедії Голодомору мав роман «Жовтий князь» українського письменника з діаспори Василя Барки, виданий у США 1963 року, коли ця тема в Україні була ще під забороною. Жовтий князь – це символ апокаліпсису, змертвіння, він несе в агонізуюче село мор, його блідо-жовтий колір символізує смерть, це колір засохлих трав і мертвих облич людей при дорозі. В романі з великою зображально-філософською силою передано картини загибелі всієї родини Катранників – як узагальнення знищення більшовизмом українського світу. Але – і це теж символіка роману – з усієї української християнської родини наймолодшого сина Андрійка таки рятує велика сила природи і його роду. Він відчуває доторк роси, запах м’яти, наче торкається врятованої церковної чаші і бачить над собою жовтогаряче сонце, яке рятує його й Україну.