Не конче бути енергетиком, аби працювати над впровадженням сонячної енергії у наше повсякдення. Роботи там знайдеться і для інших фахівців, скажімо, математиків.
Цю тематику вивчає мій співрозмовник – асистент кафедри прикладної математики Петро Топилко. Щобільше, нещодавно він виграв австрійський ґрант OeAD на реалізування проекту Mathematical simulation and spatial analysis of solar energy potential («Математичне моделювання та просторовий аналіз потенціалу сонячної енергії»).
Свій проект Петро Топилко реалізовуватиме впродовж лютого – квітня 2019 року у Міжнародному інституті прикладного системного аналізу міста Лаксенбурга, що в Австрії. Сподівається напрацювати там дослідження, набути практичного досвіду у втіленні відповідної тематики і, цілком імовірно, прокласти собі стежку до інших проектів.
– Як в Україні на сьогодні розвивається тематика, яку Ви досліджуєте?
– Досить активно. Якщо говорити про Львівщину, то в області вже є кілька сонячних станцій. І держава сприяє цьому, адже на сьогодні діє так званий «зелений тариф» – тобто уряд дає певні преференції розвитку відновлювальної енергетики, будівництва сонячних електростанцій. Сонячна енергетика має чимало переваг – її достатньо раз проінвестувати і далі лише підтримувати, а це обходитиметься недорого. До того ж, сонце – безкоштовне джерело енергії.
– А як загалом Ви як математик почали вивчати сонячну енергію?
– На четвертому курсі я познайомився з професором нашої кафедри Ростиславом Бунем, дізнався, що він досліджує процеси емісії парникових газів. Саме професор Бунь зацікавив мене наукою, зокрема дослідженням шляхів розв’язання проблем відновлювальної енергетики. І не лише мене, бо зібрав навколо себе групу однодумців, так звану наукову школу. Кожен почав напрацьовувати свій напрям. Виявилося, що ця нематематична тематика потребує застосування математичних підходів, тобто виконання практичних прикладних задач. Я почав акцентувати увагу на вивченні процесів емісії парникових газів в енергетичному секторі, зокрема у виробництві електроенергії і тепла. Суть моєї роботи полягала в тому, щоб ідентифіковувати джерела, визначати, де розміщені електростанції, а на основі статистичних даних про кількість палива оцінювати, які емісії парникових газів виникають упродовж певного часового проміжку, переважно року.
Вступив до магістратури, а потім і до аспірантури. У своїй кандидатській дисертації я досліджував емісії парникових газів при виробництві електроенергії і тепла, тобто ідентифікував проблемні джерела. Почав брати участь у міжнародних проектах, що передбачали співпрацю з Польською академією наук, з міжнародним інститутом у Лаксенбурзі. Почав писати статті, реферати. І думаю, це стало добрим підґрунтям того, що я тепер здобув цей ґрант.
– Яка суть Вашого дослідження, яке проведете в Австрії?
– Воно полягатиме у вивченні просторового розподілу потенціалу сонячної енергії, враховуючи погодні умови, географічне розташування.
– Чим ця тематика актуальна для практичного життя?
– Усі хочуть жити в чистому середовищі. Ми, науковці, повинні шукати шляхи, аби зарадити погіршенню екології, позбутися його причин і посприяти позитивним змінам. А сонячна енергія – екологічно чиста. І математичні підходи можуть допомогти її активніше впроваджувати.
– Очевидно, у школі Ви дуже любили математику, тому вступили до Інституту прикладної математики і фундаментальних наук?
– Знаєте, тоді математика була мені як кістка в горлі – її я дуже не любив, попри те, що цей предмет мені вдавався. А моя дитяча мрія була пов’язана з військовою службою, авіацією. Уподобання змінилися тоді, коли я вступив до Бродівської гімназії (досі вчився у сільській школі) і з-поміж гуманітарного та математичного профілю обрав математичний. За два роки навчання для мене все перевернулося. Очевидно, вплинула атмосфера в гімназії, викладання. Я захопився цією наукою, зацікавився вступом на прикладну математику, бо дізнався, що ця спеціальність дає перспективи у програмуванні. Звісно, тоді я не думав, що працюватиму на кафедрі, що стану науковцем. Але тепер паралельно працюю як веб-програміст.