Павло Сьомко — магістр, інженер, який програмує не лише код, а й реальність. Удень — фахівець ІТ, ввечері — волонтер-дроновиробник. Його LinkedIn — це майданчик для закриття зборів на сотні тисяч гривень для Збройних сил України. 25 ОШБ, 59 бригада — його неформальні замовники.
Павло бере участь у конкурсі «Сміливі» — щорічної нагороди молодих ветеранів, військових та волонтерів, які творять зміни для Львова та громади міста. І кожен охочий може підтримати його своїм голосом.
— Павле, ви магістр інженерії програмного забезпечення, та, крім роботи за фахом, активно займаєтеся волонтерством. Що саме робите для ЗСУ?
Крім роботи за професією, я займаюся волонтерською діяльністю для Збройних сил України, а саме — для 25 окремого штурмового батальйону та 59 бригади. Сам збираю FPV-дрони та допомагаю іншим вчитися цьому дійству. Основну увагу зараз я приділяю популяризації української спільноти в LinkedIn — саме вона дає мені можливість закривати збори на потреби війська. І це не лише дрони, а й багато іншого забезпечення. Наприклад, зараз я завершую збір майже на 300 тисяч для 59 бригади.
— Як знання з інженерії ПЗ допомагають вам у цій діяльності?
Виділити знання з одного предмету важко, але от в комплексі — дуже допомогли. Це дозволило мені краще обраховувати ризики від тих чи інших задумів у волонтерській сфері. Часте вирішення складних завдань у програмуванні дало мені навик не боятись аналогічних проблем у реальному житті. Так само — пошук виходу з глухих кутів, уміння шукати рішення серед усіх доступних ресурсів — це дуже цінно при виробництві дронів. Знання з низькорівневого програмування — теж згодилися. А робота в команді — один із ключових навиків, якого ми вчилися на багатьох предметах.
— Який проєкт або курс під час навчання вам найбільше запам’ятався?
Було дуже багато цікавих предметів, але зараз, зважаючи на реалії, я б виділив курс «Безпека програм і даних» на останньому курсі. Він був реально корисний. Не можна переоцінити своє сприйняття кібербезпеки і інформаційної безпеки в теперішній час. Вважаю, що подібних речей мають вивчати на будь-якій спеціальності.
— Чи був викладач, який справді вплинув на ваше мислення або траєкторію?
Так, і я можу впевнено виділити свою керівницю — Євгенію Левус. Вона реально вплинула на моє бажання досягати більшого — саме Євгенія Васлівна подала ідею писати наукові публікації, подаватися в журнали. Завдяки їй я подався на президентську стипендію — і це вважаю своїм дуже хорошим досягненням. Загалом її предмети ще на попередніх курсах стимулювали вчитися. Це допомогло переоцінити, що справді важливо під час навчання.
— У вас були моменти, коли здавалося, що збір не вдасться закрити? Що тоді допомагало не здатися?
Таке буває і в мене, і в інших. Коли відкриваєш новий збір — важливо розуміти, що він не закриється моментально. Це практично нереально. Наприклад, свій останній збір на майже 300 тисяч гривень я починав з 20 тисяч. Спершу хотів просто закрити банку для знайомого. Та побачив, що вдається, і почав поступово піднімати планку — щоб закрити більший запит від військових. Мотивують спілкування з ними, зустрічі. А ще — коли читаєш новини про прориви росіян, втрату чергового населеного пункту… Це все дуже стимулює допомагати.
— Який момент з волонтерства вас змінив найбільше?
Напевно, мій перший FPV-дрон. І відео, де я побачив, як пілот залітає ним в окопи росіян. Тоді я зрозумів: цим справді вартує займатися. На нього я витратив багато зусиль, нервів — тоді ще не було туторіалів, я не вмів добре паяти, все робив за свої кошти. Та хотів навчитися — щоб збирати кошти й робити це далі безкоштовно. Після цього моменту я дійсно змінився.
— Ви згадали про LinkedIn. Як він став для вас інструментом допомоги армії?
Я не вів активно LinkedIn-блог. Просто додавався до людей, щоб, коли знадобиться, мати мережу контактів для пошуку роботи. Та коли прийшли перші запити від близьких, я зрозумів, що треба використовувати цей канал. Багато хто не використовує LinkedIn для збору коштів — бо самі собі ставлять рамку, що це лише «професійна» мережа. А насправді це соцмережа. І там можна — і треба — публікувати контент про допомогу армії.
Аудиторія в LinkedIn — це люди з роботою, або ті, хто наймає. І вони реально закривають малі збори дуже швидко, бо можуть дозволити собі більшу суму. Це дуже мотивує, коли бачиш: люди не осторонь, люди приєднуються і закидають не малі суми.
— Що порадите тим українським студентам і фахівцям, які хочуть бути корисними, але не знають, з чого почати?
У першу чергу — шукати можливість бути корисним у своєму колі. Якщо є знайомі, які вже займаються волонтерством — найпростіше приєднатися до них. Якщо нема — є багато ініціатив, наприклад, social drone чи driving ukraine. Я доєднувався до них, їздив на обльоти дронів. Це дуже круті люди, але вони — не єдині. Моніторте соцмережі активних волонтерів. Своє місце точно знайдеться.
— Чому важливо говорити про війну, дрони й солідарність українською мовою — саме в професійних спільнотах?
Тому що це реальна можливість для партнерств. У мене були випадки, коли люди, знаючи мою репутацію, надсилали мені FPV-дрони, щоби я передав їх військовим. Або компанії — надсилали відгуки, і я розповідав про них. Це все працює. І тут головне — знайти свій спосіб подачі інформації. Робити це так, щоби не розкривати чутливу інформацію. Бо з цим у нас часто бувають проблеми.
— Що ви відчуваєте, коли отримуєте відео від військових з подякою за дрон?
Насправді військовим часто достатньо просто фото з дронами — щоб не витрачати час на відео. Але коли приходить відео, де дрон залітає в окопи ворога, і виходять «гарні кадри», на які можна накласти музику і передивлятися їх знову й знову — стає приємніше на душі. Це як маленька перемога.
— Що б ви сказали абітурієнту, щоб переконати його вступити до Львівської політехніки?
Варто показати, ким стають випускники нашого університету. Дуже багато з них — високласні фахівці, які добре заробляють і можуть пишатися своєю освітою. Також — можливості громадської активності. І банально: Політехніка дуже красива. Наприклад, вигляд з восьмого поверху п’ятого корпусу — одна з найкращих панорам міста. Хоча він і постраждав від російського обстрілу…
У нас багато добрих предметів, які викладають і молоді спеціалісти, і досвідчені фахівці. Це все треба показувати.
— Які цінності, на вашу думку, формує Львівська політехніка крім фахових знань?
Політехніка формує дуже багато цінностей поза фахом. Це — критичне мислення, вміння професійно підходити до завдань, відповідальність. І патріотизм. Бо як може університет на вулиці Степана Бандери не формувати національну ідентичність?
— І насамкінець: чому ви продовжуєте все це робити?
Бо бачу, що це працює. І якщо є можливість бути корисним — треба її використовувати. У кожного з нас є якийсь ресурс — свої руки, знання, аудиторія, репутація. І ми повинні ними ділитися — до перемоги.
