Сьогодні, під час військових дій, багато об’єктів культурної спадщини України потрапляють під загрозу та цілеспрямовано знищуються. Проте, важливо пам’ятати про злочини минулого, коли винуватці не були притягнені до відповідальності. Ця розповідь про долю людини-творця і справу всього його життя.
Проєкт Панорами Давнього Львова авторства Януша Вітвіцького – найдорожчий, наймасштабніший та надзвичайно складний макет Львова, який, на жаль, так і не був закінчений автором. Ця модель мала стати однією з перлин міста, але так склалося, що у Львові вона так ніколи і не експонувалася, хоча створювалася львів’янином для мешканців міста Лева.
Архітектор, інженер, історик та дослідник мистецтва, який народився та виріс у Львові, все своє життя присвятив цьому місту, зробив неоціненний внесок у збагачення науки про історію Львова, та особливо у просторове планування міста періоду другої половини XVIII ст.
Випускник архітектурного факультету Львівської політехніки (1921–1926), в подальшому, старший асистент у професора Мар’яна Осінського на кафедрі Історії польської архітектури втілював проєкт Пластичної панорами давнього міста протягом усього життя.
Можна припустити, що після успішно виконаного проєкту Павільйону міста Львова на Загальній державній виставці у Познані в 1929 р., ця перша професійна перемога і надихнула архітектора розпочати збирати матеріали для реалізації проєкту Пластичної панорами Львова. Очевидно, що остаточно та безповоротно Януш Вітвіцький не відмовився від втілення грандіозного задуму побудови архітектурної моделі Львова після того, як побачив у Парижі на виставці вражаючу колекцію макетів військових укріплень міст XVII–XVIII ст. Відтворити та показати містянам у подібному форматі Старе місто з усією його забудовою та укріпленнями другої половини 18 ст., а саме у 1772–1775 рр., яке у 20 ст. зазнало непоправних змін та втрачало свій середньовічний колорит стало, не без перебільшення, найбільшим викликом у житті архітектора.
Відтак, на початку 30-х років, робота над проєктом Панорами активно розпочалася з масштабних досліджень, у процесі яких було зібрано чимало унікальних відомостей, що стосувалися архітектури Львова. Вивчення карт та планів міста, фотографій, ескізів та гравюр, писемних джерел та переказів про архітектуру міста Лева зайняло роки. Пізніше, архітектор залучив до проєкту команду однодумців, спеціалістів з різних галузей архітектури та конструкторів, які допомагали йому на наступних етапах роботи зі збору документації. Найскладніші елементи архітектор виконував сам. Завдяки підтримці професора Львівської політехніки Мар’яна Осінського, архітектор отримав для своєї праці приміщення на вул. Уєйського (сьогодні вул. Устияновича) в будівлі Львівської політехніки, колишньому жіночому монастирі при костелі Марії Магдалини. І вдруге, в 1934 р. професор допоміг отримати від міської влади 2-кімнатне приміщення під студію в будинку «пори року» міського управління на вул. Вірменській, 23.
Спочатку архітектор сам фінансував будівництво Панорами, а у грудні 1935 р. було створено Товариство побудови макету пластичної панорами давнього Львова, яке очолив професор Мар’ян Осінський. Товариство різними інформаційними методами намагалося зібрати кошти для виконання наступних етапів робіт. Серед членів засновників товариства були професори Львівської політехніки: Вітольд Мінкевич, Каспер Вайгель, Антоній Верещинський. Лише у 1939 р. львівська влада погодила покрити 1/3 витрат, але до початку Другої світової війни встигла перерахувала лише 10 тисяч злотих.
Початок війни та окупація Львова не припинили роботу над Панорамою. Архітектор неодноразово затримувався як радянською, так і німецькою владою, а команда однодумців зазнала переслідувань. Також були спроби виселити майстерню із будинку на вул. Вірменській, і тут Януш Вітвіцький йшов на хитрість, стверджував, що величезний макет фізично неможливо винести із зали, де його робили. Певна річ, що макет без труднощів можна було розібрати, він цього не повідомляв, і, на його щастя, ніхто не намагався перевірити правдивість його слів.
Модель так і не отримала повноцінного експозиційного приміщення, і тому ніколи не була презентована широкому загалу, але майстерню відвідало чимало гостей. Серед них були не лише поляки, а й радянські чиновники та архітектори, а також німецькі військові. Макет у всіх викликав замилування, проте менш за все їх приваблювала полікультурна спадщина міста та його минуле.
У майстерні знаходилася гостьова книга, записи якої увібрали зміни, що відбувалися у Львові, і там можна було знайти відгуки польською, російською, німецькою мовами. Якось цією працею зацікавилися радянські архітектори та історики, вчені з Ленінграда. Вони вважали, що дослідження давнього Львова вийшло на перший план серед подібних робіт у Радянському Союзі. Захоплювалися цією працею і вчені Всеросійської Академії мистецтв, зазначали, що «такої систематичної та методичної запроектованої праці не було не лише в Радянському Союзі, але й у світі».
Іншим разом, на макет прийшов подивитися Отто Густав Вехтер, голова дистрикту Галичина, і він також залишив запис у цій книзі. Урочисте відкриття Панорами планували на 1949 рік – до 600-річчя входження Львова до складу Польського Королівства. Однак історія склалася по-іншому, за життя творець Панорами, так і не побачив своє дітище в завершеному вигляді.
Після всіх воєнних та повоєнних баталій дедалі більше польських мешканців Львова і Галичини почали реєструватися на виїзд, що було закріплено Люблінською угодою між урядом УРСР і Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944, та пізніше радянсько-польським міжнародним договором 1945 р. Крім небажання жити в Радянському Союзі, стимулом до відʼїзду були арешти, депортації, а також професійна та освітня дискримінація поляків. Януш Вітвіцький неодноразово на собі відчував репресивний характер радянської системи. З одного боку, окупаційна влада потребувала фахівців і давала можливість професійної реалізації незалежно від національної належності. З іншого – за можливість професійної реалізації вимагалось щонайменше видимої лояльності і прийняття нових порядків. Відтак, не всім діячам освіти та науки вдавалося уникнути ідеологічного і фізичного тиску партійних функціонерів та лабет силових структур.
Архітектор мав намір якнайшвидше виїхати до Польщі. Про те, щоб залишити справу всього життя, не йшлося. Зустрівши категоричну опозицію місцевої радянської влади, він доклав величезних зусиль, щоб отримати згоду радянської влади на вивезення Панорами до Варшави чи Кракова.
Радянська влада добре постаралася, щоб залишити цю памʼятку у Львові. Микита Хрущов, тодішній секретар ЦК ВКП(б) УРСР, персонально відвідав майстерню Януша Вітвіцького. Захоплений, високо оцінив його роботу, дав слово надати підтримку та допомогу в реалізації. Через декілька місяців Львівський обком рекомендував продовжити проєкт Панорами міста як державний, та показати Львів більш українським містом. Вважалося, що повоєнний Львів був переповнений артефактами минулого, яке не вписувалося у нову парадигму радянської ідеології. Львівський обласний відділ у справах архітектури виділив для будівництва Панорами кошти, в розмірі 30 тис. крб. Фахівці пропонували та навіть визначили приміщення для експонування макету в Пороховій вежі.
Та коли в липні 1946 р. Януш Вітвіцький разом із сім’єю отримав довгоочікуваний дозвіл і документи на виїзд до Польщі, за три дні до запланованої дати виїзду, дослідника Львова знайшли із розрубаною головою на одній із вулиць міста.
Напередодні цих подій представники АН УРСР вилучили в нього збірку унікальних документальних матеріалів з історії давнього Львова та вивезли її до Києва, де вони поповнили колекцію Науково-дослідницького інституту теорії та історії архітектури і містобудування, створеного в складі новоутвореної Академії архітектури УРСР у червні 1945 р.
З припущень родини та дослідників, найімовірніше винуватцями цього злочину були агенти НКВС. Поховали Януша Вітвіцького 22 липня 1946 р. на 12 полі Личаківського цвинтаря у Львові.
Дружині, Ірені Вітвіцькій все таки вдалося вивезти дітей та успадковану Панораму до Польщі. Через побоювання переслідувань радянською владою, таємно переховували Панораму спочатку у Варшаві, в приміщеннях Національного музею у професора Станіслава Лоренца. Згодом, після усіх перипетій, моделі перевезли у Вроцлав, на склади архітектурного факультету Вроцлавської політехніки, а в 1975 р. – у Музей архітектури Вроцлава. За цей час пропало 5 макетів найбільших споруд. Протягом наступних десятиліть багаторічна праця Януша Вітвіцького, як і його особистість в Україні та у Польщі, замовчувалася. Лише після розпаду Радянського Союзу, чимало зусиль було докладено для розкриття велетенської праці та відновлення належної пам’яті про львів’янина, який зробив колосальний внесок у дослідження історії Львова.
Сьогодні унікальний твір мистецтва та історичний артефакт, знаходиться у Вроцлаві, переданий родиною Вітвіцьких на депозитарне зберігання до Національного інституту ім. Оссолінських.
Експонування макету розпочали у військовому відділі колишнього Арсеналу Вроцлава з 1996 року. На літо 2015 р. Панорама була відновлена колективом реставраторів з відтворенням втрачених раніше макетів будівель і виставлена 24 вересня для експонування у Вроцлаві в Залі Століття, якому знаходилася до 2019 р. На даний час Панорама готується Національним інститутом ім. Оссолінських до постійного експонування.
До сьогодні невідомо, хто віддав команду вчинити вбивство творця Панорами, чи то вище керівництво з Москви, чи лояльна радянська львівська влада. Показового судового процесу в цьому жорстокому злочині так і не відбулося.
