19 березня відбувся вечір пам’яті Ірини «Чеки» Цибух, журналістки та парамедикині. Захід був організований Суспільним медіа, де працювала Ірина. Студенти кафедри журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти Львівської політехніки, випускницею якої була Ірина Цибух, побували на цій події.
Спершу рідні та колеги згадували, якою була Ірина. Після цього відбулася презентація та обговорення документального фільму про дітей з Донбасу.
Зі слів тих, хто виступав, Ірина була дуже світлою й амбітною людиною, яка впевнено дивилась у майбутнє та мислила нешаблонно. «Працювати на результат» — саме такою була вся її діяльність. Ірина прагнула, щоб її дії давали свої плоди і змінювали щось на краще. Вона організовувала багато проєктів, у яких залишилася частина її душі, що й далі живе. Як сказала мама загиблої: «Пам’ятати треба — так Іринка продовжує жити в кожному з нас…».
Одним із таких проєктів є документальна стрічка «Відстань», знята восени 2021 року, яка розповідає про 15 підлітків із прифронтових населених пунктів Донецької та Луганської областей: Мар’їнка, Веселе, Покровськ, Золоте, Нью-Йорк та інші. Фільм мали презентувати в Києві 25 лютого 2022 року, але прем’єра була скасована через початок повномасштабного вторгнення російської федерації.
Пощастило сконтактуватися з однією учасницею документального фільму — Таїсією Сабіною. Дівчинка зараз перебуває в Німеччині, але це не завадило їй поспілкуватися з організаторами вечора та дати коментар. Що сталося з іншими учасниками фільму — невідомо.
Режисер Сергій Жулін, з яким працювала над кінострічкою Ірина Цибух, згадував, як вона питала його: «Що ти про це думаєш?». Він зазначив, що не було в його житті людини, яка б так часто ставила це запитання. «Вона [Ірина] цінувала думку кожного», — підсумував режисер.
Сергій Жулін поділився історією створення фільму. Коли Ірина запропонувала цю ідею, він спершу думав, що робота забере кілька днів і буде близько трьох героїв. Але зйомки тривали десять днів, а участь взяло п’ятнадцять підлітків. З кожним у журналістки вже були дружні взаємини, тож вона не могла оминути увагою когось із них, адже «серце Ірини вміщувало багато людей».
Після завершення вечора пам’яті присутні поділися своїми враженнями.
Яна Довгорук, студентка:
— Цей вечір став справді особливим для мене. Мушу зізнатися, що раніше ніколи не відвідувала заходів такого типу, і мені за це соромно. Перед показом фільму, який зняла Ірина, родичі, друзі та колеги ділилися спогадами про неї. Від цих розповідей щеміло серце, оскільки такої світлої, по-справжньому сонячної людини більше немає з нами — її вбили росіяни. Сам фільм справив на мене не менше враження. Я слухала розповіді дітей, десь сміялася, десь сумувала разом з ними і весь час захоплювалась операторською роботою. Але впродовж усього фільму мене не полишала думка: ми не знаємо, що сталося з цими дітьми після повномасштабного вторгнення, а тут вони спокійно сидять перед камерою і розповідають про свої мрії.
Марія Педь, студентка:
— Я вважаю, що такі заходи проводити варто, адже це важливо: пам’ятати тих, хто помер, хто загинув за Україну. Поки ми їх пам’ятаємо, згадуємо, вони залишаються в нашій пам’яті та живуть. Це як у мультику «Коко»: як тільки ми забуваємо про наших героїв, вони зникають, ніби ніколи й не існували.
Ірина «Чека» Цибух — журналістка, громадська діячка, парамедикиня медичного батальйону «Госпітальєри» з 2015 року. Загинула під час ротації на Харківському напрямку в травні 2024 року. Нагороджена званням «Герой України» у вересні 2024 року.
