У чому сутність християнства? Чи достатньо нам, щоб бути добрими християнами, лише старанно щотижня ходити на літургії, молитися рано і ввечері? І взагалі, як мав би поводитися справжній християнин? Про це все і трохи більше розповів голова Центру студентського капеланства ЛА отець Юрій Остапюк.
Літургії (не) досить
Християнство не зводиться лише до літургії. Так, Богослуження – центральна подія життя християнина, бо в цей час маємо можливість спілкуватися з Богом, «доторкнутися» до Нього, висповідатися, прийняти Євхаристію, слухати і роздумувати над Божим Словом. Та насправді після відпусту, зі словом «амінь», наше християнське щоденне життя тільки починається. Адже під час літургій ми набираємося сили. Тому так важливо зрозуміти, що християнство не має часових меж – воно триває ціле наше життя.
Християни (не) гніваються
Виклики завжди були і будуть. І те, що ми щотижня чи й щодня ходимо до церкви не убезпечить нас від різних, не завжди приємних, ситуацій. Бо життя – це побут, конфронтації. Чи християнин має право на гнів? А чому ні? Це ж емоції! Хіба не можна негативно реагувати на гріх? Можна й мати поганий настрій.
Та мусимо пам’ятати, що ми самі творимо свій побут – і в сім’ї, і на роботі. Думаю, що коріння нашої агресії у внутрішніх переживаннях. Давно спостеріг, що, наприклад, у громадському транспорті молодь зазвичай поводиться досить спокійно: не агресує, слухає музику, читає книжки. Більше агресії в старших людей. Мабуть, причина криється глибше, а накопичення невирішених проблем вибухає агресією.
Маємо пам’ятати, що агресивні стани – спонтанні. Ніхто заздалегідь не має наміру сваритися. Хоча ми повинні вправлятися, щоб стримувати свої емоції, вміти ними керувати. У таких випадках рекомендую молитися Ісусову молитву. Взагалі мірилом християнства є якраз особиста молитва, на якій треба вміти зосередитися, а не просто вимовляти слова. Це допомагає спокійніше ставитися до обставин, умиротворює. Молитва – процес цілого життя.
Десятина і (не) більше?
Допомагати може кожен. І це не залежить від наших статків. Адже не завжди мусить бути матеріальна поміч. Помилково керуватися думкою: хай інші допомагають, я й так уже щось зробив. Упродовж свого життя треба вміти приносити різну милостиню. Але обов’язково перевіряти, кому допомагаємо і чи справді вони цього потребують.
Допомагати іншим – це те ж саме, що віддавати десятину Церкві. Та й неправильно думати, що віддавати десятину і поза тим нічого більше не робити – це «індульгенція» на спасіння. Рекомендував би дивитися глобальніше. Адже Церква – це і є люди, і не потрібно від них відвертатися. Християнин пов’язаний із життям Христа. А Він не втомлювався робити добро і любити.
Сорок днів – (не) панацея
Дивно, та ми чомусь обмежуємося Великим постом. Банально думати, що за цих сорок днів відбувається преображення. Насправді, це зупинка, щоб зрозуміти, що є причиною моєї агресії, нервозності, невдоволення.
Взагалі щодня потрібно робити собі іспит совісті. Проаналізувати, чи достойно прожив день. Звичайно, є різна ситуативна, спонтанна поведінка, так звані побутові гріхи, які торкаються нас щодня. Та треба аналізувати, чи не переростає це в образу, гнів і ненависть, бо то вже великий гріх.
Сповідатися, щоб знову (не) повертатися
Для мене сповідь – це не ритуал використання Тайни, а спонука не повертатися до минулого. Якщо говорити образно – то висипати з мішка все, що назбирав, викинути мішок і звільнити руки для добрих справ. Головне, щоб це не було підставою для переконання, що гріх – це нічого особливого, піду ще раз посповідаюся.
Раджу, нехай сповідь буде настільки щира і проаналізована, щоб зрозуміти і побачити помилки та старатися більше до них не повертатися. Звичайно, це не означає, що в один момент ми змінимося. Та треба працювати і не розчаровуватися. Хоча ті, хто глибоко переживає сповідь, кардинально змінюються. Є чимало прикладів, коли навіть після однієї сповіді люди змінюються.
Християнин (не) відступає
Ми, як добрі християни, маємо не боятися випробувань. Людина, яка обстоює правду завжди буде ворогом для тих, хто по іншу сторону. Тому будуть по-різному тиснути, створювати різні перепони. Тоді ми вже випробовуємо довіру до себе як християн. Якщо знаєте, що чините справедливо, то покажете іншу культуру і люди довірятимуть. Зрештою, якщо не зрадите своїх цінностей, станете для людей авторитетом.
Яким має бути християнин поза церквою?
Мирослава Худ, студентка другого курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Зростати через турботу про інших»
Від моменту хрещення ми належимо Христу. Тож маємо показувати цю приналежність через нашу любов до інших. Немає чіткого поділу, що ми зобов’язані робити, а що ні, важливо, щоби наше ставлення до життя і вчинки були пройняті любов’ю до Бога і ближнього. Відданість Богові та служіння іншим (доброчинність) – тісно пов’язані. Ми не є християнами лише на одну годину в неділю – ми християни 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Це потрібно показувати через свою любов, а справжня любов – це турбота про інших. Так ми зможемо поступово зростати й ставати дедалі більше схожими на справжніх християн.
Святослав Іваньо, студент четвертого курсу Інституту гуманітарних і соціальних наук:
«Має бути місіонером істини»
Поза церквою важливо не забувати про своє християнство. Безперечно, суспільство з кожним днем кидає нам щоразу нові й нові виклики, іноді маніпулюючи свідомістю. Ми ж маємо усвідомлювати, що до храму приходимо не просто так. Кожен із нас має бути місіонером і допомагати іншим у пошуках істини. Ми постійно маємо збагачуватися духовно. В іншому разі, якщо не ходити до церкви, чи приходити лише на великі свята, то віра не буде для нас чимось суттєвим. Без спілкування з Богом віра перетвориться на традицію і не більше.
Ірина Бойко, студентка п’ятого курсу Національного лісотехнічного університету України:
«Вчинками, словами, діями показувати любов до Бога»
Передовсім людина має бути чесною щодо себе і близьких, жити за Божими Заповідями. Маємо слухатися свого серця, не робити поспішних висновків, не йти всупереч своїй вірі. Лише відвідувати літургії замало. У повсякденні маємо теж показувати свою любов до Бога – вчинками, словами та думками.
Орися Проць, студентка третього курсу Інституту медсестринства і лабораторної медицини ім. А. Крупинського:
«Пробачати, як Бог нам пробачає»
Християнин завжди має ставитися з розумінням до всіх людей, підтримувати, говорити з тими, хто цього потребує, молитися за інших. Не осуджувати, не обмовляти, не заздрити, не бути гордим, не насміхатися. Адже коли людина має у своєму серці ненависть до ближнього, не пробачає, але щонеділі ходить до церкви, то мусить знати: Бог прощає нам наші провини, тож і ми маємо так робити.
Роман Медвідь, студент другого курсу Інституту економіки і менеджменту:
«Реалізовувати християнство на практиці»
Християнин має бути християнином усюди. Надіятися на Бога, на Його ласку, виконувати Божі Заповіді. Навіть у досить простих, далеких від Божих настанов випробуваннях просити допомоги саме у Господа. Головне завдання християнина – нести добро, милосердя, любов, чесність і повагу. Під час Богослужінь необхідно роздумувати над кожним реченням, фрагментом. Хоча іноді і в мене закрадаються думки про те, щоб швидше вже закінчилася проповідь отця (говорю так тому, що парох мого села може проповідувати 30 хвилин, бували випадки і довше). Але саме так священик намагається простими прикладами життєвих ситуацій і вчинків реалізовувати християнські діла на практиці. Безперечно, що ходити до церкви на всі літургії – недостатньо. Християнин повинен молитися, трудитися, вірити і любити.
