Репресії
Друга хвиля арештів розпочалася в січні 1972-го. За той рік заарештовано й ув’язнено понад 100 осіб – знаних літераторів, художників, науковців, медиків: В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Геля, подружжя Ірину та Ігоря Калинців, Н. Світличну, М. Осадчого, С. Шабатуру, Л. Плюща і десятки-десятки інших. І. Дзюбу заарештовано за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація», написану 1965 року.
На думку Леоніда Плюща, в Україні російська імперська влада знищила три хвилі відродження: перше відродження (XVII ст.) розтоптане чобітьми Петра І; друге (розстріляне) пов’язане із сталінськими репресіями 1930-х років; третє – задушили в 1960–1980 роках.
Спочатку рух шістдесятників був рухом просвітницьким: за пробудження національної свідомості, за подолання страху. Але арешти, погром інтеліґенції спонукали поставити іншу мету – незалежність України.
Старше покоління політехніків добре пам’ятає «справу Плетінки» (1967 р.), талановитого науковця з радіотехнічного факультету, якого не тільки вигнали з Інституту, але й фактично знищили за те, що він засвітив свічку на могилі генерала УГА М. Тарнавського.
Наступ на все українське в ті роки був таким тотальним і неприкритим, що сьогодні мало хто може у це повірити. На семінарах з ідеологічних питань, які провадив секретар парткому, звучала вимога до керівників груп «працювати зі студентами в гуртожитках», одна з них – знімати зі стін портрети Т. Шевченка й І. Франка, мовляв «таким портретам не місце в студентському гуртожитку».
Про методи, які застосовували в «червоній імперії» згодом напише поет могутньої сили і образності М. Вінграновський:
Я знищив сто народів і культур,
Я зґвалтував красу і ніжність людства.
Я з тюрм увесь, концтаборів, тортур,
Ганьба людини, я – взірець безумства.
Останньою краплею став Чорнобиль
26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції сталася аварія. Слід наголосити, що українська інженерно-гео-логічна експертиза стосовно будівництва Чорнобильської АЕС на трьох геологічних розломах на стокілометровій відстані від столиці була негативна. Але на будівництві ЧАЕС наполягала Москва. І що прикметно, станція була в прямому московському підпорядкуванні, це ж стосувалося керівного апарату і керівних кадрів. Фактично Україна впливу на станцію не мала, що після аварії призвело до напружених стосунків московського і київського вищого партійного керівництва.
І коли на вимогу Кремля й особисто першого секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова партійний керівник українського ЦК Володимир Щербицький змушений був зорганізувати першотравневу демонстрацію, українські письменники виступили із засудженням партійної системи. У червні 1986 р. на з’їзді Спілки письменників Олесь Гончар заявив, що Чорнобиль змінив письменників і їхнє ставлення до світу.
В Україні радіоактивні опади вразили 2300 населених пунктів і понад 3 мільйони людей, змертвіло місто Прип’ять, мешканці якого обслуговували станцію. Радіація зачепила всіх – від кухарки до високого партійця. Зоря Полин освітила своїм трагічним світлом один із злочинів радянської системи.
По всій Україні вирували антикомуністичні мітинги. Мітингова стихія захопила і Львів. На велелюдному мітингу до 3-ї річниці чорнобильської катастрофи (1989 р.) всім учасникам роздавали синьо-жовту відзнаку з чорною смужкою. Це вперше, ще до підняття прапора над ратушею міста, на такому масовому зібранні освячувався наш національний стяг. У всіх масових мітингах, маршах, поїздках ви могли зустріти десятки-сотні знайомих облич із Політехніки.
З часом, коли в Україні створювалися партії: Народний рух, Республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, СНПУ, частина просвітян стала партійцями, однак вони в більшості залишилися просвітянами і брали участь у всіх просвітянсько-патріотичних заходах.
До розпаду СРСР залишалося два роки…
Далі буде
