Якщо вам здається, що ви на щось не здатні, чи вам просто забракне сили для того, аби зробити щось неймовірне, – ця стаття для вас. Орестові Кліщеві – 85 років. Він щороку з друзями тиждень живе серед гір. 2018-го знову підкорив Говерлу. А також побував у горах Норвегії – такий подарунок до ювілею зробили йому діти.
– Гори мене навчили свободи. Відколи вперше, 1952 року, я побував на Кавказі в альпіністському таборі, де ми піднімалися на вражаючі висоти, а потім 1955 року також вперше підкорив Говерлу, – без гір не уявляв своє життя. Нині вже й не пригадаю, скільки разів я здіймався на найвищу українську вершину, але понад десяток – гарантовано, – розповідає гість нашої редакції. – Відтоді я підкорював Кримські гори, а також вершини Німеччини й Австрії. Міста мене менше цікавили, хіба що музеї. А справжній відпочинок для мене починався саме в горах.
Орест Кліщ спільно з товариством своїх однодумців – теж залюблених у гори – видали книжку «Нескорені. 40 років походів». Щороку їх збирається 10–15 осіб із різних куточків України – зі Львова, Стрия, Чернівець, Мукачева, Івано-Франківська, Києва й ходять по Карпатах. Їм через нашу газету передає вітання та бажає здоров’я і ще багато років підкорювати гори.
Та Орест Михайлович ще й поміж тим частенько буває в горах. Каже, що це йому додає сили. Більше того, взимку їздить у Славську на лижах, та з жалем зазначає, що нині лише на туристичних лижах і лише збоку на гірськолижній трасі. Колись любив швидкість і їздив на професійних лижах. Також мій співрозмовник щоліта буває на озерах Волині. Каже, що це теж його стихія.
Із Львівською політехнікою життя Ореста Кліща тісно пов’язане. Він пропрацював сорок років (від 1963 року) на кафедрі теоретичної радіотехніки і радіовимірювань – був там інженером, асистентом, а згодом і старшим викладачем. Хоча в його життя Політехніка ввійшла ще раніше – бо ж тут навчався на радіотехнічному факультеті (тепер Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки). Досі з багатьма співробітниками підтримує дружні стосунки і пам’ятає про тих, хто вже відійшов. Щороку з колегами провідують могилу професора кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювань Юрія Величка.
