1 січня минув перший рік від початку дії Поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС. Позитивні стимули внаслідок відкриття ринку ЄС мали б стати більш відчутними для України, але їх нівелювала війна, втрата активів, банківська криза і падіння світових цін на сировину (зокрема, на зерно і метали), що неабияк вдарило по українському експорту. Про наслідки дії ЗВТ PolUkr.net розповіла завідувач кафедри зовнішньоекономічної і митної діяльності Національного університету «Львівська політехніка», доктор економічних наук, професор Ольга Мельник.
– Наскільки успішним для української економіки був перший рік дії ЗВТ?
– Кардинальних змін в українській економіці за цей рік не сталося. Проте вона змінює орієнтацію з країн колишнього СРСР на країни ЄС. Бачимо тенденцію до європейської економічної інтеграції української економіки.
За рік середнє мито на товари з ЄС зменшилося з 4,5% до 1,7%. Хоча ЗВТ діє рік, Україна отримала безмитний доступ на ринки ЄС для більшості товарів ще у квітні 2014-го. Тоді ЄС скасував мита на 94,7% промислових товарів і на 83,4% аграрних. Відтоді ж діють тарифні квоти за 36 видами товарів, які дозволяють ввезти без мита в ЄС лише певний обсяг продукції, переважно аграрної, після чого слід платити мито. Із 2017-го обсяг цих квот планують розширити за вісьмома видами продукції. За даними Держстату, за дев’ять місяців 2016 року продаж товарів з України в ЄС зріс на 3,3% і склав 35,7% у структурі українського експорту. Натомість Україна в структурі експорту Євросоюзу займає лише близько 1%.
Найбільше в ЄС ми продаємо аграрної, харчової, машинобудівної продукції, деревини і паперової маси, виробів легкої промисловості; менше – металургії та мінеральних продуктів.
Серед оригінальних експортних статей України – зростання у 115 разів обсягу продажу равликів (за три останні роки). Україна продає їх в ЄС усемеро більше, ніж сала.
– Як усе це впливає на економічну інтеграцію України з ЄС?
– Внаслідок знецінення гривні Україна стала привабливою для іноземних виробників. Протягом минулого року активізувалося створення підприємств з інвестиціями із країн ЄС, які працюють на давальницькій сировині. Це означає, що в Україну ввозять сировину для подальшої переробки, і далі вона вже готовою повертається в ЄС. Таку сировину ввозять з ЄС у митному режимі «тимчасового ввезення», тобто вона не підлягає оподаткуванню. Якщо давальницька сировина буде надходити з інших країн, то підлягатиме повному оподаткуванню.
У Західній Україні відкрилася низка підприємств машинобудівної промисловості з країн ЄС, які працюють на давальницькій сировині. Наприклад, ТзОВ «Фуджікура», яке в 2016-му відкрило у дві черги завод на три тисячі робочих місць із виробництва кабельних мереж, де виготовляє продукцію для європейських товаровиробників. Із 2003-го працює німецька фірма «Леоні» у селі Нежухів, що біля Стрия. Там теж виготовляють кабелі. Фірма «Кромберг» у Луцьку – аналогічно. У всіх випадках йдеться про кабельну продукцію, яку виготовляють на базі давальницької сировини. Вочевидь, є тенденція до збільшення кількості таких підприємств протягом наступних років. Умови вигідні для обох сторін. Рівень зарплати в Україні дуже низький. В Європі ніде не знайдете зарплати у 200–300 євро за місяць. Соціальне напруження росту, рівень життя населення істотно знизився, тож створення нових робочих місць, інвестування в економіку України, побудова нових підприємств, залучення сучасних технологій – позитивні явища.
– Як це змінює українську економіку?
– Для України ключовим стратегічним партнером стає ЄС. Тож нам слід якомога швидше переорієнтовуватися на вимоги Євросоюзу. Найбільші витрати, пов’язані з цим, стосуються машинобудівних підприємств, яким складно відповідати технічним регламентам ЄС. Вони шукають шляхів виходу на ринки ЄС. Зокрема, виконують роботи на умовах давальницької сировини, шукають своє місце в унікальних нішах.
Українська економіка поволі змінюється. Якщо поглянемо на харчову галузь, то вже запроваджені нові вимоги через дію ЗВТ. Це вимоги вищих стандартів якості, безпечності. Ці стандарти підвищать якість нашої продукції, яка продається не лише в ЄС, але й на українському ринку. Щодня непомітно втілюють десятки заходів щодо європейської економічної інтеграції України. Це відбувається на різних рівнях, починаючи із національного й закінчуючи місцевим. Це якісні зміни.
Якщо говорити про експорт наших товарів і послуг в ЄС (на 85% Україна продає товарів і на 15% послуг. – PolUkr.net), то режим автономних торговельних преференцій для українських товарів діяв з квітня 2014-го до грудня 2015-го, а з 1 січня 2016 року ЗВТ забезпечила ще більш сприятливі умови для виходу на ринок ЄС. Перший рік пішов на адаптацію, інформування та вивчення, а вже 2015–2016 роки стали більш активними періодами щодо налагодження співпраці з контрагентами з ЄС.
У контексті війни з Росією та дії ЗВТ за дев’ять місяців 2016 року імпорт товарів з ЄС в Україну зріс на 4,9% і склав 44% у структурі імпортних закупівель, а частка імпорту з РФ скоротилася до 12,5%. Щодо товарної структури імпорту, то, насамперед, купуємо в ЄС газ, ліки, легкові автомобілі (акцизний податок на них зменшено завдяки змінам до Податкового кодексу України, спрямованих на стимулювання розвитку ринку вживаних транспортних засобів. – PolUkr.net), нафтопродукти, ізольовані проводи, які підлягають переробці в Україні, трактори. Незважаючи на знецінення гривні, завдяки чому товари з ЄС стали дорожчими для українців, обсяги імпорту з Євросоюзу зростають.
– А що змінилося в роботі української митниці? Наскільки подолано цей бар’єр у торгівлі з Євросоюзом?
– Главою 5 Угоди про Асоціацію між Україною і ЄС визначено митні питання задля сприяння торгівлі. Здебільшого окреслені там завдання для митних органів виконані. Розроблено і реалізовано механізм видачі митними органами на безоплатній основі сертифікатів походження EUR.1, що дають підстави для застосування до українських товарів торговельних преференцій у межах ЗВТ; впроваджено інститут схваленого експортера; українська митниця приєдналась до концепції інтегрованого управління кордонами; із серпня 2016 року діє механізм «єдиного вікна». Проте, на жаль, втілити його у повній мірі складно, бо потрібно внести зміни у низку законів і нормативних актів.
Існують проблеми щодо пунктів пропуску з країнами ЄС. Їх в Україні замало, за якісними параметрами вони не відповідають нормативам Євросоюзу. Оскільки перспектива членства України в ЄС дуже віддалена, слід розбудовувати пункти пропуску, які забезпечили б цивілізований перетин кордону як для вантажних транспортних засобів, так і для фізичних осіб. Як відомо, дедалі частіше на кордоні виникають шалені черги. Це пов’язано, зокрема, з тим, що за останні роки пасажиропотік та вантажопотік із ЄС зріс майже на 50%, а пропускна спроможність пунктів не відповідає потребам.
Безумовно, чимало проблем у діяльності митних органів залишаються невирішеними. Це і корупція, і недостатня кваліфікація окремих працівників, і організаційно-інституційні проблеми. Проте громадськість може впливати на їх вирішення, бо створені громадські ради при митницях. Тож задля якісних змін потрібен ще більший вплив і тиск суспільства.
– Останній гучний приклад корупції на митниці, якщо не помиляюсь, – так звана «горіхова мафія»?
– Варто зауважити, що цей приклад свідчить про корупцію не лише на митниці, а й в інших органах державної влади. Якщо говорити про експорт волоського горіха, то він реалізується через конкретні фірми. Вони мають ексклюзивний доступ до отримання ліцензії. Ці фірми скуповують у домогосподарств горіхи за безцінь, а часто й відбирають товар незаконним шляхом. Очевидно, певним владним структурам це вигідно. Це дуже прибутковий бізнес. Експорт горіха оформляється за заниженою митною вартістю, а в ЄС продається у 3–7 разів дорожче, залежно від ступеня переробки.
– ЗВТ між Україною і ЄС – поглиблена і всеосяжна. Вона має вплинути на всю економіку України, а не тільки на торгівлю з Євросоюзом…
– ЗВТ передбачає зниження мит, тарифного і нетарифного регулювання, гармонізацію українських законів із законами країн Євросоюзу щодо технічного регулювання, у сфері безпеки продуктів харчування, митних послуг, держзакупівель, захисту прав інтелектуальної власності, політики конкуренції… Система держзакупівель ProZorro стала однією з найбільших успішних реформ в українській економіці. Відбувається повне перезавантаження системи сертифікації та стандартизації української продукції.
Скасовано понад 14 тисяч стандартів ГОСТ, які діяли ще за радянських часів, ухвалено натомість технічні регламенти, які відповідають нормам і стандартам ЄС. Україна вже забезпечила зростання до 60% частки міжнародних і європейських стандартів серед національних.
Повністю змінюється лабораторна база, яка тепер має відповідати нормам ЄС. Реалізуються відповідні санітарні та фітосанітарні заходи. ЗВТ не дасть нашій економіці повернутися назад до радянських норм і стандартів. Те, що зараз робиться в Україні, закладає базу для прогресивного руху на 10–20 років вперед. Це платформа, від якої відштовхуємося для подальшого розвитку.
– Наскільки складно українському малому і середньому виробнику отримати сертифікати, щоб торгувати в Євросоюзі?
– Проблема актуальна вже кілька років. Регулярно відбуваються відповідні конференції, на яких виробники запитують, як краще отримати сертифікати відповідності. Проблема починається з перекладу норм ЄС, бо це тисячі стандартів на тисячі видів продукції. Проте на сайті Єврокомісії є ресурс – «Еxport helpdesk». Це інформаційна база для потенційних експортерів до ЄС. Слід ввести відповідні дані й отримаєте інформацію про всі заходи тарифного і нетарифного регулювання, які стосуються вашої продукції. Там також вказані вимоги щодо безпеки, технічні вимоги…
Раніше ми знали, що наша продукція відповідає державним нормам ДСТУ. Тепер виробники значною мірою перебирають на себе відповідальність за якість своєї продукції, вказують, якій системі стандартів вона відповідає. Якщо виробник буде продавати товар у ЄС, і він не відповідатиме нормам, зазначеним на етикетці, то це швидко знищить його подальше співробітництво з партнерами в Євросоюзі. Бізнес тепер сам відповідає за те, щоб підтримувати якість продукції.
– В які країни ЄС і що саме продає Україна?
– Ключові покупці українських товарів – Польща та Італія, на які припадає приблизно по 15% експорту, а також Німеччина, на яку припадає 10%. Ще 8% – Іспанія, 7% – Угорщина. Якщо говорити про товари, то ключовими щодо експорту в ЄС залишаються соняшникова олія, меблі, лісоматеріали, продукція легкої промисловості, ізольовані проводи. Маємо традиційних партнерів в ЄС – зокрема, завдяки українській діаспорі в цих країнах. Власне, найкраще налагоджена торгівля з тими країнами Євросоюзу, де значна українська діаспора, тісні культурні зв’язки.
Також, до прикладу, студенти університету «Львівська Політехніка» навчаються за програмою подвійних дипломів у Краківській гірничо-металургійній академії імені С. Сташиця. Уже близько сотні з них не повернулися в Україну. Після завершення навчання вони знайшли роботу в Польщі за фахом менеджерів зовнішньоекономічної діяльності. Тепер обслуговують польські підприємства, що співпрацюють з українським бізнесом, налагоджують логістику, шукають партнерів, можливості для збуту польської продукції на українському ринку і навпаки. Навіть маємо випадки, коли наші студенти починають власний бізнес на теренах Польщі.
Таку співпрацю розвивають і інші українські виші. Зі свого боку Міністерство освіти України підтримує програми подвійних дипломів, аби студенти мали змогу порівнювати досвід і реалії. Це допоможе вдосконалити вищу освіту в Україні.
– Чого ми найбільше продаємо до Польщі? І що купуємо?
– Найбільше продаємо продукції агрокомплексу, харчів, деревини, мінеральних продуктів, добрив, продукції легкої промисловості. У Польщі продається одяг, пошитий в Україні на основі давальницької сировини. У польських супермаркетах часто можна побачити світові бренди, які шиють у нас. Там чітко вказано – «Made in Ukraine». У Польщі купуємо продукти легкої промисловості, харчі, будівельні матеріали, машинобудівну продукцію.
– Якщо я, скажімо, український виробник меблів чи соків, то що мені треба зробити – покроково, – щоб почати продавати свої товари в Польщі чи Італії?
– За останні два роки інформування щодо експорту в ЄС істотно поліпшилося. Вийшло кілька практичних посібників для експортерів до Євросоюзу, зокрема – «Базовий посібник з інтернаціоналізації бізнесу та виходу на ринки Європейського Союзу» Олега Мірошниченка, виданий під егідою Міжнародного фонду «Відродження». Там чітко розписано інформаційні джерела, вимоги, процедури, механізми виходу на ринок ЄС. Також є чудовий посібник «Успішний експорт до ЄС», виданий Львівською торгово-промисловою палатою. Його позиціонують як практичний посібник для малих і середніх підприємств. Істотне інформування щодо експорту в ЄС здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. На сайті цього міністерства є спеціальні блоки щодо експорту в ЄС і ЗВТ. Крім того, при міністерстві діє Рада з просування експорту в Євросоюз. Вона націлена на вихід національних виробників на європейські ринки, постійно проводить виставки і ярмарки в ЄС. Вони організовують для національних виробників промоцію, куди запрошують партнерів з європейських країн. Також діє кілька грантових проектів щодо інформування українських бізнесменів. Тож зацікавлені мають де знайти цю інформацію.
– Яку продукцію найвигідніше виготовляти українським виробникам, щоб упродовж наступних років мати успіх на європейських ринках?
– Агропродукція залишається первинною для нашого виробника. Хоча ЄС встановлює тарифні квоти, які ми постійно вичерпуємо, проте для частини товарів квоти все ще не вибрані. Скажімо, ще в 2014–2015 роках Україна не мала доступу на європейський ринок молока та молочної продукції. Сьогодні ми його отримали. Тепер треба, щоб наші виробники молочної продукції надалі відповідали стандартам, які діють в ЄС.
Мають успіх підприємства, що працюють на давальницькій сировині. Протягом наступних років у цій галузі теж мав би бути прогрес. До прикладу, керівники «Фуджікура» оголосили про плани у найближчі рік-два працевлаштувати шість тисяч осіб, а в довгостроковій перспективі розширити виробництво до 15–18 тисяч робочих місць. Також є гарні перспективи щодо продукції легкої промисловості, яка традиційно вигідна для виробництва та продажу в ЄС.
Тішить, що постійно зростає відсоток української продукції з високою доданою вартістю. Ключове завдання для українського виробника – виготовляти якомога більше продуктів з більшою доданою вартістю, продавати менше сировини. Наприклад, ми вже продаємо соняшникову олію, а не насіння соняшника. Це результат того, що в 1990-х Україна ввела додаткове мито на експорт соняшника. Відтак почала розвиватися олійна промисловість. Так треба діяти й надалі.