Ви бачили картину, де кінь або лелека служить за носа, прапор – за чуприну, два човни або дві сільські хатини є очима, а легкі хмари – чолом? Чи, скажімо, вухо відомого художника – це водночас капелюшок панянки, спляча жінка – поле, а крила лелеки – виднокіл?
Репродукції картин цього художника «гуляють» у соцмережах, по них влаштовують флешмоби зі запитаннями на кшталт «чи бачите там чиюсь тінь?» або «скількох осіб бачите?». Автором картин «із подвійним змістом» є художник із Бережан, що на Тернопільщині, автор логотипу до 200-річчя Т. Шевченка, випускник Інституту архітектури Львівської політехніки Олег Шупляк. Полотна такого змісту змушують задуматися, що не все в цьому житті так однозначно, що світ насправді багатогранний і складний, однак яскравий, особливий і неповторний.
Ідеться про серію «Двовзори», а це близько 200 картин. Загалом з-під пензля художника вийшло близько тисячі робіт – окрім уже згаданої серії, це пейзажі, натюрморти, абстракція. Однак саме «Двовзори» давно стали візитівкою художника як в Україні, так і в світі.
Олег Шупляк талант малювання перейняв від мами, вчительки біології, яка створювала картини на склі. Навчався в Бережанській художній школі, а згодом – на архітектурі у Львівській політехніці. 15 років працював у художній школі рідного містечка, де сам зростав.
Художник багато експериментує, пробує всі можливі напрями й техніки. Вважає це нормальним процесом, якого не треба боятися, адже так важливо знайти свій стиль, щоб тебе впізнавали, бо якщо художник працює, то самобутність, «власний почерк» прийдуть самі собою, з роками.
– Як виник задум «Двовзорів»?
– Ще у студентські роки, коли побачив подібні репродукції у книжці. Тоді зрозумів, що можна не просто малювати, зображувати щось як розповідь, а творити художні образи, дивувати ними світ. Основне призначення таких картин – не ілюструвати життя, не перемальовувати з натури, а переосмислювати. Зрештою, і в абстракціях я принципово відкидаю будь-який зображальний момент, а шукаю баланс кольорів, гармонію. Такі картини нібито не мають змісту, але він, власне, в цій гармонії. Переосмислюю зміст і форму – маніпулюю ними, міняю місцями. Спонукаю глядача побачити іншу, паралельну реальність. Таким чином провокую його до альтернативного осмислення світу і себе в ньому.
– Ідеї творінь у Вас виникають завчасу чи вже під час роботи?
– Якщо говорити про «Двовзори», то спершу в уяві народжується ідея, а вже потім її опрацьовую, зіставляю всі деталі… Це тривалий процес, коли треба продумати все до подробиць. Абстракції, навпаки, народжуються вже безпосередньо під час роботи. Тут доводиться багато змінювати – діє так званий «автоматизм» письма, де ти не знаєш, чим закінчиться робота, опираєшся на інтуїцію, тому від початку малювання картини і до її завершення можеш кардинально змінити задум.
– Не любите, коли Вас називають українським Сальвадором Далі.
Я застосовую подібні прийоми, як Сальвадор Далі. Однак ніколи не порівнював себе з ним, я не сюрреаліст за його розумінням, у нас різні стилі, напрями, я його не копіюю. І взагалі, художникові важливо, щоб його називали власним іменем.
Картини Олега Шупляка часто мандрують виставковими залами не лише України – Тернополя, Львова, Івано-Франківська, Хмельницького, Луцька, Києва, а й закордону – Польщі, Литви, Данії, Сербії, Іспанії, Португалії, США, Канади. Однак світ не вабить художника.
– Мені комфортно в рідному містечку, – роздумує. – За кордон їдуть у пошуках кращих умов і заробітку. Однак там якщо отримуєш одне, то жертвуєш другим – родиною, творчою свободою, адже доведеться працювати на замовлення.
Олега Шупляка надихають рідні краєвиди. У кожній його картині присутній український дух, рідна земля, її краса й неповторність, те, чим він живе в маленьких тихих Бережанах.