Доцент кафедри архітектури та реставрації Олег Рибчинський: реставрація творів мистецтва – у надійних руках

Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»
скульптура

Доцент кафедри архітектури та реставрації ІАРХ Олег Рибчинський уже десять років передає свої знання і вміння студентам, які опановують секрети реставрації творів мистецтва.

– Мені особливо щастить на унікальних, талановитих, розумних і дуже працьовитих студентів, – уважає Олег Валерійович. – У своїх перших творчих роботах (реставрують кахлі, різні копії невеличких фігур) вони ще доволі несміливі, та з часом відчуваю, як міцнішають і впевненішими стають їхні руки, вільно нуртує творча думка. Бакалаври й магістри реставрують пам’ятки від XII століття до XX. Їхнє професійне зростання особливо помітне під час захистів дипломних бакалаврських проектів і магістерських праць. Четвертокурсникам довіряємо невеликі об’єкти, тож у першому семестрі вони працюють над їхньою консервацією, а в другому – їх відтворюють. Магістри ж упродовж двох років мають складніші об’єкти, трапляється, що й за межами кафедральних майстерень, зокрема – у старій частині міста Лева.

– Об’єкти реставруєте на замовлення чи самі шукаєте їх?

– Коли як. Спочатку довелося попрацювати на своє ім’я. Нині, коли про нас уже знають як про добрих фахівців, то звертаються з пропозиціями не лише львів’яни, а й громади інших міст із різних областей України. Так у Бучачі на замовлення міськради ми реставрували Королівське джерело. Згодом вони привезли нам скульптуру святого Антонія, зроблену 1829 року, і постамент, на якому вдалося прочитати й відновити імена фундаторів фігури. Улітку святий Антоній повернуся на своє звичне місце. Виконуємо замовлення церков: реставруємо церковні скульптури. Нам, зазвичай, краще працювати над об’єктами в майстерні, бо періодично можемо моніторити, як реагує пам’ятка на ту чи іншу хімічну речовину, уважніше ставитися до творів мистецтва. Студенти теж полюбляють цей процес, тому в майстернях їх можна побачити не лише під час пар, а й у позанавчальний час, а ми з ними завжди поряд. Тішить робота бакалавра Катерини Плахотнюк (реставрує скульптуру Ісуса Христа з Бариша). Віримо, що все вдасться й Анні Гарбарчук (реставруватиме скульптуру Ісуса Христа початку XIX ст. з третього корпусу Львівської політехніки), Марії Бардин (хрещальню XVII ст. одного зі львівських храмів), Владиславу Лелітку (хрест із могили січових стрільців XX ст., що в Белзі. Це дуже складний об’єкт, з яким доведеться працювати вперше). Ми випустили цього року дуже добрих магістрів: Олю Мамчур і Людмилу Міщенко (реставрували алебастрові вази), Богдана Новосада й Богдана Фондова (реставрували ангеликів костелу святого Антонія у Львові) та інших. Звичайно, є студенти, обдаровані мистецьки, є ті, які люблять точні науки, тому завжди шукаю для кожного відповідну пам’ятку мистецтва, де можна себе виявити. Під час реставрації вони працюють як мистецтвознавці, інженери, художники, аналітики, хіміки. Це – універсальний фах.

– Як складаються долі Ваших вихованців?

– Хтось провадить свою реставраційну практику, відкриває фірму, співпрацює з колишніми однокурсниками, інші обрали Польщу й навіть Велику Британію. Часто наші студенти не встигають завершити магістерські праці й захиститися, як їх забирають різні реставраційні фірми.

– Є якісь новації у практичній роботі зі студентами?

– Так, ми не можемо зупинятися на досягнутому, надто, коли працюєш із тими, хто має хист до реставрації творів мистецтва. Саме тому вирішив братися за такі об’єкти, де студенти будуть не лише виконавцями, а й керівниками робочих груп (робітників, майстрів). Уміння керувати їм також згодом придасться.

– Що вдалося реставрувати впродовж останнього року?

– Уже згадані скульптури, лева з кам’яниці Філіпо Деля Ріпа Убальдіні зі Львова, дві вази початку XIX ст., виготовлені з італійського алебастру для бібліотеки Стефаника (з колишнього музею Любомирських), капітель Палацу мистецтв, вазу з костелу у Вижнянах, унікальну пам’ятку XV ст. – надгробну плиту з монастиря святого Онуфрія у Львові (є в колекції Краєзнавчого музею у Винниках, ми ж зберігаємо в майстерні її копію) і групу путті з Підгорецького замку (на світлині). Ці ангелики були дуже пошкоджені, валялися на замковому подвір’ї (ймовірно, підібрав їх світлої пам’яті Борис Возницький і забрав до Львова). Упродовж двох років консервували камінь, потім відтворили ручки і дві голівки, місце для вазона, який підтримують ангелики. Ця скульптура прикрашала балюстраду замку: на ній стояв вазон із живими квітами. Ще реставрували скульптури Богородиці непорочного зачаття для громад сіл Борщовичі й Раковця, зараз реставруємо скульптуру для села Бариш. На замовлення громади будемо реставрувати фігуру святої Теклі із Чорткова.

– Маєте плани на майбутнє?

– Про них ще рано говорити, хоча плануємо співпрацювати з малими містечками й селами Львівської та інших областей, де є не менш цікаві й доволі цінні пам’ятки, зокрема з Кам’янцем-Подільським, який славиться пам’ятками української, вірменської, німецької, польської та грецької культур.

скульптура скульптура скульптура скульптура скульптура скульптура