Нещодавно новопризначений проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Олег Матвійків вперше на цій посаді доповідав на засіданні Вченої ради з питання «Міжнародне освітянське співробітництво Львівської політехніки у рамках програм «Еразмус+». Це доволі часто вживане слово. Але чи всі політехніки знають, що воно таке і «з чим його їдять»?
Журналіст прес-служби попросив Олега Михайловича розповісти дещо з історії і призначення цієї програми, про те, якого значення надають Вчена рада і ректорат активізації діяльності у рамках «Erasmus+» для ширшої і глибшої присутності нашого університету в єдиному європейському освітньому і науковому просторі. А почали ми розмову з витоків цієї програми. Олег Матвійків розповів про це так:
– Все почалося із запровадження Європейським Союзом програми «Темпус», яка ставила за мету модернізацію вищої освіти через університетську співпрацю країн ЄС. Програма була створена для того, щоб обмінюватися викладачами і студентами європейських вищих навчальних закладів. Далі до цієї програми залучались різні країни, які не входять до Європейського Союзу для того, щоб підтягувати розвиток вищої освіти до європейських стандартів. Україна приєдналась до програми ТЕМПУС у 1993 році. Паралельно в 2004 році Європейським Союзом була заснована програма Erasmus Mundus, яка забезпечувала мобільність студентів, викладачів і науковців. Учасники проектів, які брали участь в Erasmus Mundus, мали змогу отримувати стипендії від ЄС для продовження навчання або проведення наукових досліджень у кращих університетах країн ЄС.
З 2014 року обидві ці програми – Tempus і Erasmus Mundus – трансформувалися і плавно перейшли у програму Erasmus+, яка діятиме до 2020 року. А далі вона, очевидно, буде продовжена, можливо, дістане нову назву. Наразі ERASMUS+ – це така парасолька, під якою є багато напрямів підтримки молоді, спорту, але в основному освіти, зокрема навчання впродовж усього життя. Участь у цій програмі дає змогу нашим викладачам отримувати нові знання, побачити, як іде розвиток вищої школи у західноєвропейських ВНЗ і відповідно приймати викладачів з європейських університетів у нас.
Програма Erasmus+ складається з трьох таких частин. Знову ж таки будемо говорити про те, що стосується вищої школи. Key-action – ключова діяльність чи ключові акції. Є три типи ключових акцій: КА-1, КА-2, КА-3. Перша акція – це створення спільних навчальних програм, магістерських і докторських, а також академічної мобільності студентів і викладачів, їхні виїзди на навчання і стажування у ВНЗ інших країн. Ці виїзди можуть бути короткотерміновими і довготерміновими. Але цей процес не відбувається автоматично. Щороку по всіх ключових акціях подають проекти на конкурси, на виграш. Проекти, для прикладу з мобільності, які були відібрані, отримують кошти від ЄС на фінансування поїздок своїх студентів і викладачів за межі ЄС та на прийом студентів і викладачів з-за меж Євросоюзу.
Йдеться передусім про університети Польщі, Німеччини, Італії тощо. У цих країнах є свої Агенції Erasmus+, які розподіляють кошти на мобільність. Одні ВНЗ можуть отримати для програми академічної мобільності фінансування, для прикладу, 30 студентів з України, а інші – можуть 15 і менше... І маючи таку кількість стипендій, закордонний університет повинен серед українських ВНЗ вибрати саме Львівську політехніку, щоб наші студенти мали шанс отримати стипендію. Тому стає зрозуміло, що дуже важливими є міцні і хороші контакти між закордонними університетами і нашою Політехнікою. Для цього ми формуємо і подаємо запити на основі попередніх угод з університетами різних європейських країн.
Якщо ми хочемо, щоб, наприклад, Варшавська політехніка прийняла на навчання наших студентів, ми повинні укласти з цим університетом попередню угоду. Юридично така попередня угода ні до чого не зобов’язує наші університети, але це є як декларація про наміри – ми маємо зазначити, які факультети чи інститути й у рамках яких спеціальностей хочуть співпрацювати, а також скільки наших студентів чи викладачів мають намір поїхали на навчання, стажування чи викладання, і, відповідно, скільки студентів і викладачів ми можемо прийняти у нас. Та ж Варшавська політехніка може «замовити» 70 студентів з України, а отримати фінансування на 30 осіб... Зрозуміло, що в цій ситуації можливостей (коштів на мобільність) отримує більш активний та відомий університет. Тут багато залежить від того, наскільки тісні зв’язки наших кафедр, наших науковців та викладачів із зарубіжними партнерами. Для студентів такі виїзди можуть тривати 3 місяці, семестр, два семестри, але не більше року, бо це річні програми.
– Постійно чую про Польщу. А інші країни?
– Поляки наші найближчі сусіди і з ними насправді найбільше угод. Так складалося історично. Але ми працюємо і з університетами Німеччини, Франції, Австрії, інших країн. Налагоджуємо співпрацю з Італією.
– Як назагал Ви оцінюєте міжнародну співпрацю Львівської політехніки в рамках програми Erasmus +?
– Поки що слабо... Знову акцентую: все залежить від активності завідувачів кафедр, працівників кафедр, чи хочуть вони брати участь у тих програмах. Звичайно, це додаткова праця. Справа порівняно нова. Програму «Erasmus+» започатковано три роки тому. Значить, треба вчитися, розбиратися... Ні ректор, ні проректор, ні директори інститутів не можуть примусити робити це адміністративними заходами...
– При цих ваших словах мені згадався вислів: «Коня можна привести до водоймища, але силоміць його не примусиш напитися»…
– Щодо нашої теми розмови, то частка істини у такій аналогії є. Ми можемо інформувати, навчати, консультувати, переконувати... Але все залежить від розуміння і бажання людей.
– Я пригадую, як свого часу активно взявся за співпрацю з польськими університетами завідувач кафедри систем автоматизованого проектування професор Михайло Лобур...
– Подібні приклади є і в інших інститутах. Скажімо, з ініціативи завідувача кафедри технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнологій професора Володимира Новикова налагоджено співпрацю з трьома французькими університетами – Ле Ман, Тулуза, Марсель. Передбачено, зокрема, програми здобуття подвійних дипломів. Є чимало активних науковців в інститутах економіки і менеджменту, геодезії, комп’ютерних наук та інформаційних технологій. Є у нас окремі острівки активності. Все тримається і, мабуть, ще довго буде триматися на особистих зв’язках…
– А для здобуття подвійних дипломів який «ключик» потрібний?
– А це вже КА-2. Саме ця складова дає можливість створювати проекти, в яких майже усі кошти скеровані на українські ВНЗ. КА-2 дає можливість розвитку різних спеціальностей, лабораторної бази, розробки таких спільних проектів, де передбачено саме створення програми подвійного, точніше – двійного диплому. Найраціональніший крок – подати такий проект, знайти консорціум університетів – українських і європейських. У такому проекті буде зазначено, що розробляються узгоджені програми і навчальні курси для подвійного диплому. До речі, серед проектів ТЕМПУС у Львівській політехніці були й такого типу.
– А що тоді передбачає третя ключова активність?
– Це вже йдеться про реформу освітньої галузі, структури університетів, Міністерств освіти. Це вже більше для менеджерів освіти та для керівництва університетів.
– Найчастіше наші викладачі, студенти бувають у Польщі. А чи справді є загроза «вимивання» з боку сусідньої країни кращих абітурієнтів, студентів, викладачів?
– Звичайно, така загроза є. І ми їй протистояти на рівні університетів не зможемо. Наукових, освітніх кордонів не збудуєш. Багато залежить від рівня життя, перспектив працевлаштування за спеціальністю, перспектив кар’єрного просування... Одна з моїх працівниць була нещодавно на конференції у Варшаві, пов’язаній з освітою у напрямі економіки. Вона зауважила, що там дуже багато українських студентів першого-другого року навчання. Чому вони у Польщі? Відповідь проста: вони хочуть мати глибокі знання, хочуть мати сертифікати, дипломи англійською мовою, щоб мати ширші можливості для працевлаштування в інших країнах світу. У нас є розуміння цієї проблеми і ми будемо йти у напрямі запровадження англомовних програм, викладання предметів англійською мовою, запровадження програм, які б давали можливість отримання сертифікатів. І це вже робиться і не лише для іноземців.
– Це в Інституті економіки і менеджменту?
– Не тільки. В Інституті інженерної механіки та транспорту є студенти-іноземці, і для них читають лекції англійською мовою. Слухати лекції англійською мовою прагнуть все більше і більше наших студентів. Але цього вже замало. Тепер кращі студенти хочуть, щоб це була не просто програма, а щоб вона ще додатково мала якісь міжнародні сертифікати. Наприклад, у комп’ютерній техніці компанія Сisсо, яка розробляє комунікаційне обладнання, може давати свій сертифікат. Це стосується інших провідних компаній світу. Студенти у Варшаві розповідали, що, окрім знання англійської мови, після закінчення університету їм видають міжнародні сертифікати відомих у світі компаній за рахунок того, що навчання відбувалося за програмами тих компаній. Навіть після навчання в Україні, з українським дипломом і сертифікатом такої визнаної компанії, перед випускником будуть відкриті всі ворота у Європі.
– Тепер щодо навчання у нас іноземних студентів. У нас здебільшого Близький Схід, Африка... Очевидно, треба розширювати географію. Ви ставите перед собою таке завдання?
– Безперечно. Зараз у нас навчається близько 300 студентів-іноземців. Ніби непоганий показник. Але ми робимо певні кроки, щоб залучати до навчання у нас молодих людей з азіатських країн. Знову ж таки пошлюся на Польщу. Там сайти університетів, окрім польською мови, представлені в Інтернеті англійською і навіть китайською мовою. Як правило, сайт китайською мовою є майже в кожному провідному польському університеті. Не дивно, що у них навчається так багато китайців, індусів (тепер і для них з’являються спеціалізовані сайти). Отже, викладання дисциплін англійською мовою треба запроваджувати якомога активніше.
– Ви особисто англійську мову самотужки вивчали?
– Ні, я вчився у школі номер 4 з поглибленим вивченням англійської мови. Там були надзвичайно високі вимоги й такі ж вимогливі вчителі. Зараз постійно вдосконалюю мову. Читаю, пишу статті...
З ухвали Вченої ради:
Перед Центром міжнародної освіти поставлене завдання вдосконалити інформаційну та консультативну підтримку науково-педагогічних працівників з питань міжнародної співпраці для покращення якості підготовки проектних пропозицій у рамках Erasmus+.
Директори інститутів та завідувачі кафедр повинні призначити відповідальних осіб-координаторів від кафедри щодо міжнародної співпраці, залучати співробітників, які пройшли навчання та підвищення кваліфікації, до підготовки та написання проектних пропозицій за програмами Erasmus+.
Проректорові Матвійківу О.М. у співпраці з проректором Чухрай Н.І. розробити положення та нормативні документи для створення проектного офісу в Національному університеті «Львівська політехніка».