Якщо ви з тих, хто думає, що навчальні заклади у час карантину, особливо влітку, залягли у сплячки, летаргічні сни, то ми вас трішки розчаруємо ― ні, життя тут щодня вирує за будь-яких умов. Дійсно, зараз не побачиш потоків студентів і професорів, які поспішають на пари, безкінечно тарабанять ногами по широких сходах і щебечуть луною довгими коридорами, але натомість можна узріти тих, кого раніше ми просто не помічали серед усього цього галасу. Йдеться про прибиральниць.
Саме так ― прибиральниць, адже не лише уява автоматично малює образ старшої жіночки у фартуху з відром та шваброю, а й статистика про це теж свідчить: у світі більше прибиральниць, ніж прибиральників. Так уже історично склалося (як і те, що водії маршруток ― це чоловіки). Львівська політехніка тут не виняток. Лише у головному корпусі на вулиці Степана Бандери, 12 працює 45 прибиральниць та лише один прибиральник, який працює переважно з якоюсь фізичною господаркою, коли треба «чоловічих мускулів». То якими є ці 45 жіночих облич?
Як каже Леся Іванівна Мельник, що працює коменданткою (старшою над прибиральницями) ― всі вони не просто ті, хто НАВОДИТЬ порядок, марафет у закладі, а є й тими, хто ТВОРИТЬ його красу й естетику. Так, за 45 років роботи у Політехніці Леся Іванівна почала сприймати свою роботу більш по-філософськи, бачити у прибиранні своє важливе і щоденне мистецтво, яке часто люди не цінують чи недооцінюють.
«За роки, що тут працюю, вже декілька ректорів змінилося. Спершу два десятки років робила в іншому корпусі, але вже десь 20-25 років тут, у головному корпусі. Словом, більшу частину життя присвятила тому, щоб Політехніка була чистою і гарною... Я не лише стежу за роботою прибиральниць, а й сама також долучаюся до прибирання: зокрема газону ― люблю, коли він підстрижений і доглянутий, тоді приємно з вулиці дивитися на університет», ― розповідає Леся Іванівна.
Робота цих невтомних трудівниць у найбільшому закладі вищої освіти Львова починається о 6:00 і триває до 11:30-12:00. Вони не ті, хто у прямому сенсі відчиняють двері Політехніки, бо є ще охоронці, які 24 години на добу стежать за будівлею, але прибиральниці ― це ті, які першими оживляють порожні аудиторії та коридори, вимітаючи і вимиваючи з них усюдисущу пилюку.
Цікавий факт, що у середньому за рік прибиральниця чи прибиральник позбавляє світ від 400-500 літрів пилюки лише з допомогою порохотяга! Щоб зрозуміти, скільки це бруду, уявіть собі кімнату довжиною у 40-50 метрів і такої ж висоти! Чималенькі розміри, правда? Тому прибиральниці ще ті супергерої зі своїми суперсилами.
Варто сказати, що середній вік прибиральниць Львівської політехніки ― приблизно 45 років. У багатьох із них діти вчилися у цьому навчальному закладі, тому для них бути частиною Політехніки ― це певною мірою вже родинна традиція.
«Колектив у нас дуже великий і всі дівчата давно-давно тут працюють. Хтось 25 років, хтось 30 років, а хтось і всі 40 років стажу має у Політехніці. Молоденьких у нас немає, а ті, які поприходили такими, зараз вже старші. Багато з наших дітей вчилися у цьому університеті. Все у нас файно і колектив надзвичайно хороший», ― каже Леся Іванівна.
Також старша над прибиральницями розповіла, що миючі засоби у закладі закуповують у достатній кількості, щоб підтримувати лице Політехніки у належному вигляді.
«Головне, що мило і туалетний папір є завжди, а це ― основне. Бо туалети ― це часто показник прибраності всієї будівлі будь-де», ― говорить Леся Іванівна.
На завершення розповімо про маленький секрет прибиральниць Львівської політехніки, про їхні мрії... Вони кажуть, що хотіли б колись мати миючу машину ― таку маленьку, на колесах із кермом, щоб легко могти мити велику бетонно-плиткову підлогу при вході. Ось так цікаво виходить, що прибиральниці технічного закладу мріють про технічну річ. А все заради чистоти, краси, щоб ТВОРИТИ її ще більше і простіше.
