Не можна покладатися тільки на солов’їв, тому важливо розмовляти українською

Анастасія Щуревич, студентка 4 курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації Львівської політехніки
Заставка до фільму

Три роки тому на екранах з’явився документальний фільм «Соловей співає». Актуальності він не втрачає. Навпаки, в сьогоднішніх реаліях воєнного стану дає зрозуміти: чому українська мова така важлива в дуже широкому спектрі, чому нам усім важливо розмовляти нею.

У фільмі експерти аналізують мовну ситуацію, досліджуючи глибокі причини та наслідки конфронтації довкола української мови. Стрічка побудована за принципом руйнування міфів. Всього їх у фільмі сім: «Захист «рускоговорящих», «У Києві немає україномовних», «Какая разніца, на каком язике?», «Українська мова – тільки для села», «Суржик – не проблема», «Русифікації немає», «Мова не на часі».

Можна зауважити, що творці фільму не ставили собі за мету загострити конфліктну ситуацію, а навпаки – хотіли привернути ще більшу увагу до правдивої та маловідомої інформації щодо мовного питання. Зробили вони це за допомогою досвіду інших країн, а саме Білорусі й Ізраїлю.

Найбільше вражень залишилось після перегляду розділу «Какая разніца, на каком язике?». Саме там є окремі вставки з людьми «какаяразніца». Вони шикарно висвітлюють проблему свого мислення й те, наскільки воно розповсюджене.

Також у фільмі проілюстровані матеріали про вторгнення росії в 2014 році на Донбас та мовні наслідки цього. Саме в цьому розділі акцентують на дослідженні ЮНЕСКО індексу життєздатності мови, де чітко пояснено занепад білоруської та відродження нібито мертвого івриту.

«Кремль боїться білоруської мови більше, ніж гармат», – наголошує білоруська громадська діячка. Хочеться додати, що так само вони бояться української мови, адже мова – це зброя народу, або, як каже Павло Гриценко: «Мова виступає суперадвокатом держави».

Фільм «Соловей співає» насичений історичними фактами, вставками з фільмів та серіалів, думками експертів та аудіозаписами з минулого століття, де звучать українські пісні з різних областей України.

Деякі факти щодо русифікації вражають. Наприклад, Олександр Пономарів – доктор філологічних наук, зазначив: «На початку утворення СРСР в ньому налічувалось близько 180 мов, а при розпаді було зафіксовано лише 90. Через асиміляторську політику росії деякі народи втратили свою мову».

Фільм максимально пізнавальний, чуттєвий, а головне – важливий для тих, хто розуміє чи намагається ще більше дослідити мовне питання та нашу національну ідентичність.

У стані інформаційної війни, коли ворог зазіхнув на найважливіше, мусимо чітко розуміти, хто ми є і за що боремося, адже знання власної історії не дозволить нами маніпулювати.

Ми, українці, боронимо своє. І свою мову як засіб ідентифікації нації, бо мова має значення.