Старші викладачки кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Мирослава Гнатюк та Лілія Харчук отримали грант від Канадського інституту українських студій при Університеті Альберти (Канада).
Грант на дослідження та публікації родини Ремеза 2022–2023 присуджується щорічно на підтримку досліджень і публікацій, що стосуються творчости та спадщини Богдана Лепкого та загальних сфер його інтелектуальних і творчих інтересів.
Науковиці планують реалізувати проєкт «Правописні тенденції «Першої читанки (букваря) для народних шкіл» (Відень, 1918; укладачі Б. Лепкий, А. Крушельницький, О. Попович)».
Предметом дослідження є опрацювання творчого внеску визначного письменника, публіциста, науковця, освітянина, громадсько-культурного діяча Богдана Лепкого в розвиток духової культури України.
Богдан Лепкий саме та постать, яку безперечно слід досліджувати в універсальному контексті: письменник, публіцист, мислитель, педагог, філософ, художник, митець, громадсько-культурний діяч. Сьогодення диктує все нові вимоги до розвідок у сфері літературознавства, мовознавства, естетики, мистецтвознавства тощо крізь призму неймовірно багатої спадщини видатних українців, що, безперечно, стає важливим фактором розвитку української культури.
Лінгвоперсонологія є відносно новою галуззю знання, що зорієнтована на дослідження мовної особистості в різних її виявах і студіюванням власне комунікативного, вербальнотезаурусного, мотиваційно-символьного та інших рівнів лінгвоперсони. Можна засвідчити, що за часів незалежної України присвячено неабияку увагу до багатогранної творчості Богдана Лепкого. Однак завжди маємо й багато недослідженого. Так, поза увагою залишається чимало його педагогічних ідей, пов’язаних з мовною політикою, його зв’язок як письменника, науковця, мислителя з передовими віянням західноєвропейського культурного кола тощо. Більшість його літературних творів, публіцистики, науково-методичні праці Богдана Лепкого, видані за кордоном і є в обмеженому обсязі. Саме через це велич особистості цього видатного українця зостається маловідомою для більшості сучасників.
Свого часу до фондів Обласного комунального музею Богдана Лепкого в м. Бережанах опікун архіву письменника д-р Роман Смик передав цінний експонат – «Першу читанку (буквар) для народних шкіл», яка була видана далекого 1918 року за сприяння Української Культурної Ради у Відні. Це був перший незалежний від польської Ради Шкільний підручник. Його уклали Богдан Лепкий, Антін Крушельницький та Омелян Попович. Укладачі роботу над підручником завершили ще 1915 року, і «розпорядком ц. к. Міністерства Просвіти з дня 29 листопада 1915 ч. 35.632» книжка була «дозволена до ужитку в народних школах». Як зазначають дослідники, через певну фінансову скруту та інші об’єктивні обставини випуск затримувався. Лише через три роки (1918 р.) підручник було віддруковано в друкарні Шафрого у м. Вецлярі.
Отже, дослідницький проєкт Мирослави Гнатюк і Лілії Харчук має на меті розгорнути сторінки цього підручника, аби надолужити брак лінгвістичної інформації щодо тогочасного підручникотворення українською мовою, позаяк, як слушно зауважував Богдан Лепкий: «Рідна мова є одинока, якою дитина повинна починати науку. Пізніше можна вчити й інших мов».