Нещодавно в Київському будинку вчених Національної академії наук України нагородили лауреатів щорічного Всеукраїнського конкурсу «Молодий вчений року» – за підсумками їхньої діяльності у 2022 році.
Серед переможців конкурсу – доктор філософії з політичних наук, науковий співробітник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки Володимир Гнатюк, який здобув перемогу в номінації «Соціологія і політологія», отримавши відзнаку «Науковий оскар». Його науковий здобуток 2022 року – цикл статей у фахових українських, а також закордонних виданнях, що входять до наукометричної бази даних Scopus.
Володимир розповів про свої наукові дослідження, про важливість політологічних знань загалом, про те, як вони впливають на розвиток суспільства.
– Свого часу, коли я закінчив школу, вагався між вступом на історію і політологію, однак таки вирішив, що політологія значно ширша. До того ж політолог використовує історичні знання, щоб зрозуміти ті чи інші важливі процеси. Вважаю, що ази політологічних знань потрібні кожному громадянинові, адже політологія – не лише гола теорія. Кожен із нас має зв’язок із державою, є її частиною і певним чином впливає на неї. Тепер, у час війни, це особливо відчутно. Політологія об’єднує всю гуманітарну, економічну і соціальну структуру, в якій людина існує як істота суспільна, – пояснює співрозмовник.
– Попри практичність, політологія вас так захопила, що вирішили стати науковцем.
– Ще у школі я любив брати участь в олімпіадах та інших заходах, здобувати знання – щоби більше знати і розумітися на певних проблемах. А наприкінці бакалаврату вже знав, що працюватиму в певній науковій царині. Політологія має багато напрямів. У цьому ключі визначилася тема моєї дисертації – як різні суспільно-політичні процеси функціонують на регіональному рівні держави.
– Чи під час навчання в університеті ви брали участь у студентській науковій роботі?
– Загалом так. Однак я суттєво набув перших наукових навичок, коли писав курсові роботи, а вони в нас були з другого курсу, іноді по дві на рік. Цей процес мені подобався. Як я шукав себе? Провадив дослідження в різних спрямуваннях, адже кожна курсова як теоретично, так і практично мала прив’язку до певної дисципліни. На останньому курсі бакалаврату брав участь у всеукраїнській олімпіаді з політології в педагогічному університеті імені М. Драгоманова, де здобув перемогу. Також під час навчання був учасником студентських наукових конференцій. Моя магістерська робота дала ідейний початок майбутній дисертації. Після завершення магістратури відразу вступив до аспірантури.
– Розкажіть про свої наукові дослідження.
– Проблематика, яку вивчаю, зародилася у Північній Америці, зокрема в США та Мексиці, і країнах Латинської Америки, передусім у Бразилії, Аргентині й Колумбії. Для нас вона нова, особливо в тому, що стосується методичної частини дослідження. Річ у тім, що закордонні науковці регулярно використовують не лише якісний, а й кількісний аналітичний інструментарій, що для української політичної науки ще років п’ять-десять тому було непопулярно, а сьогодні хоч уже притаманно, проте не так, як за кордоном. Тепер спостерігаємо тенденцію до поглиблення інструментальної співпраці в межах кількісних (інституційних) і якісних (експертних) технік у цих дослідженнях. Якщо говоримо про державу і її політичний режим, то виявилося, що адміністративно-територіальні одиниці одночасно функціонують у межах власного політичного режиму, який може помітно різнитися. Це видається парадоксальним, але в демократичній країні можуть бути окремі авторитарні та гібридні штати чи провінції. Таке ми спостерігали у Бразилії, Мексиці та інших країнах… І щоб збагнути, чому так відбувається, слід дослідити ці територіальні одиниці, вивчити інституційні особливості їхнього розвитку.
Україна як незалежна держава з 1991 року стала трансформуватися і взяла курс на загальнонаціональну демократизацію системи, але науковці досі трактують її політичний режим як гібридний, тобто такий, де поєднано демократичні й авторитарні практики в різній пропорційності, тому відповідний дослідницький інструмент допомагає виявити певні огріхи на шляху до демократії, зокрема дати відповіді на різноманітні запитання: які чинники гальмують процеси демократизації, наскільки територіальна влада ефективна в контексті транзиту, бо ж шляхи до демократії, як знаємо з практик інших держав, дуже різні.
– Чи ви й далі провадитимете свої дослідження в цьому спрямуванні?
– Загалом так. Але вже майже рік, як до них додалася ще одна ділянка – дослідження міграційної проблематики. Поштовхом до цього стало те, що в серпні 2022 року я почав працювати у МІОК. Так, це різні сфери для вивчення, однак вони обидві мені цікаві, тому стараюся балансувати. Свої дослідження суспільно-політичних процесів у регіонах, безперечно, продовжуватиму, адже Україна потребує їх, а міграційні розвідки сьогодні стали ще актуальнішими, зважаючи на повномасштабне вторгнення агресора в лютому 2022 року і ті наслідки, що вони спричиняють не лише нам, українським науковцям, а й нашим закордонним колегам. Тому особливу увагу надаватиму тематиці, на яку буде спрямована робота міграційного відділу МІОК у найближчій перспективі.
