Творчість – це така річ, яка нікуди не дінеться. Вона або є в людині, або її нема, незалежно від того, хто ти за фахом. Такого висновку я дійшла після спілкування з Настею Бойко, четвертокурсницею психології, другою скрипкою Народного камерного оркестру «Поліфонія».
Світ цієї дівчини – психологія, малювання, музика, література. Очевидно, завдяки мистецьким засобам їй удається більше пізнати себе та оточення. Настя оволоділа пензликом значно швидше, ніж ручкою для писання, адже до художньої школи почала ходити ще дошкільнятком. Там вона вивчила всі живописні техніки, навчилася відчувати колір, а найважливіше – це викладати на папір внутрішній світ, настрій. Найбільше любить малювати обличчя, переважно незнайомців, уловлюючи особливості їхніх рис – оптимізм чи недовірливе ставлення до світу, радість, смуток, задуму, злість. Для неї це спроба зрозуміти інших.
У старших класах Рогатинської гімназії, що на Івано-Франківщині, довелося залишити художню школу, тобто відкласти малювання на деякий час.
– Але згодом я повернулася до цього, адже малювання дуже добре знімає стрес, розслаблює, а дрібна моторика рук тренує мозок. Тепер навіть думаю про те, аби ще здобути мистецьку освіту, – пояснює Настя.
На багатьох її малюнках «присутня» музика – скрипка, саксофон, ноти, рух у танці. І це недаремно, адже музика супроводжує дівчину вже 15 років. До музичної школи йшла усвідомлено – лише на скрипку. Хоча мама хотіла, щоб її донька була піаністкою, однак уже в шестирічному віці в уяві Насті чомусь усталився образ скрипальки.
У школі захоплювалася багатьма речами, зокрема цікавилася мовами. Та вирішальним моментом у виборі майбутньої професії стала всеукраїнська олімпіада з психології, куди дівчина потрапила в 11-му класі. Там вона зрозуміла, що психологія – це її, що робота з людьми допоможе краще розуміти й себе, й оточення. До того ж, це перспективно, адже тепер у кожній установі є практичний психолог.
Коли Настя стала студенткою Львівської політехніки, то відразу ж почала шукати для себе музичний колектив. У «Поліфонії» вона грає вже чотири роки. За цей час колектив побував на конкурсах у Львові, Трускавці, Харкові, незабаром виступатиме у Кракові.
– У «Поліфонії» переважно граємо класику. Мені до вподоби саме гра в колективі. Це щось особливе, інший світ, коли люди різних професій, характерів, темпераментів сідають і починають грати як один організм. Це якась магія. А ще «Поліфонія» – це такий куточок, де я можу відсторонитися від будь-яких проблем, розслабитися.
Настя також пише вірші і прозу, зокрема психологічні казки для дорослих. Пише про те, що її тривожить – роздуми про життя, майбутнє, дорослішання, самостійність, любов. Тепер дівчина працює над дипломною «Відмінності в образі бажаного майбутнього між студентами із різними ціннісними орієнтаціями», тобто досліджує те, що її хвилює – ким різні молоді люди хочуть виліпити себе в житті.
– Я бачу себе психологом, який працює з дорослими, попри те, що маю досвід волонтерської праці з дітьми, які опинилися у складній життєвій ситуації. Психологія вимагає постійного самовдосконалення, поглиблення знань, адже вона дуже динамічна, стрімко розвивається – одні теорії спростовують, інші з’являються, – ділиться мріями дівчина.
Для Насті Бойко творчість – це не лише хобі, а щось значно глибше, у чому вона розчиняється, що, зрештою, допомагає їй у житті.
