Надійний тил – це базова підтримка боєздатності наших захисників на фронті. Щодня українські бійці докладають великих зусиль для перемоги, тож і нам треба працювати з найбільшою віддачею, продуктивно й професійно. Тоді як військовослужбовців вчать, як діяти в кризових ситуаціях, психіка цивільних людей подекуди виявляється неготовою до потрясінь війни. Ефективна підтримка функціонування тилу, де сьогодні провадять і освітню, і наукову діяльність, також є важливим завданням. Тож ми поспілкувалися із завідувачкою відділу навчання та розвитку персоналу Надією Любомудровою про те, як відновити продуктивність і не піддаватися паніці.
– Чи впливає почуття тривоги на нашу поведінку?
– Треба розрізняти поняття тривожного стану і поняття паніки. Коли тривога швидко наростає, це може спровокувати панічні атаки. Просто відчувати певний страх, тривогу – нормально в умовах війни. Проте затяжні тривожні стани, постійні думки про небезпеку для життя можуть забирати забагато психічної енергії та через це впливати на ментальне здоров’я. Варто зауважити, що ми не можемо індивідуально впливати на об’єктивні речі, хід війни чи природні катаклізми, адже це поза зоною нашого впливу. А те, що стосується нашої поведінки, думок і діяльності, перебуває в зоні нашого впливу й нашої відповідальності. Для того щоб адаптуватися до нових умов, особливо в час війни, нашій психіці потрібні і час, і додаткові зусилля.
Варто підтримувати звичне життя – виконувати повсякденні дії та щоденні ритуали, які були до війни. Доречні також фізична активність, заняття спортом. Такі дії повертають нас у реальне життя, адже мозок фіксує ситуацію, до якої звик, і побічні дії від тривоги зникають.
Доволі корисно ознайомитися з техніками саморегуляції, навчитися розпізнавати ознаки панічної атаки – це може допомогти в разі потреби. Треба вміти «заземлити» людину, повернути її свідомість у конкретне місце й конкретний час, оскільки паніка розсіює увагу, людина в панічному стані часто не знає, де вона, що з нею.
– Як відновити концентрацію на роботі?
– Навколо нас назбирується чимало й негативної інформації, тому негативна реакція на такі події нормальна, як на незвичне, невизначене, небезпечне середовище. У період війни стан тривоги, розфокусована увага, потреба в постійному моніторингу новин та інформаційного простору є нормальними реакціями на події, які відбуваються довкола. Ми ніколи не працювали в стані війни, однак зараз наш організм і до таких умов пристосовується, хоча відновити концентрацію не так просто, адже не всім підходять однакові рецепти. В міру можливості варто менше уваги надавати інформаційним ресурсам, якщо це не пов’язано з роботою. Можна собі дати вказівку – лише вранці або ввечері прослухати новини й досить. Упродовж дня інформація збирається, опрацьовується, фіксується, і ввечері все можна прочитати. Робочий час треба використовувати на результативну діяльність.
Але коли лунають сигнали повітряної тривоги чи навіть вибухи, зрозуміло, що спрацьовує інстинкт самозбереження. До війни організм мав планований конкретний алгоритм дій на випадок небезпеки, і, щоб рівень тривожності був трохи нижчий, треба чітко зафіксувати новий алгоритм дій у сучасних життєвих умовах. Тому, якщо почули сирену, пам’ятаємо про потребу перейти в укриття; закінчується тривога – повертаємося до роботи. Психологи вважають, що звичка формується від трьох до чотирьох тижнів. А ми вже третій місяць живемо за законами воєнного стану, тому менш тривожно реагуємо на сигнали повітряних тривог і коли їх чуємо, то добре знаємо, що треба робити.
– Які навички допомагають підтримувати власну продуктивність в умовах війни?
– Як на мене, першочергова навичка – це критичне мислення, адже від нашої поведінки, способу мислення багато залежить, зокрема й продуктивність. Потрібно критично оцінювати ситуацію навколо – наскільки безпечне середовище, об’єктивно поглянути на умови роботи й зрозуміти, що є достатньо ресурсів, щоб продуктивно працювати.
Навіть якщо знаємо, що повітряна тривога може початися будь-якої миті, усвідомлюємо, що ракети і всі ворожі літальні об’єкти долітають не відразу, є час перейти в укриття, також працює ППО, що так само є певним захистом.
У моменти, коли емоційне сприйняття переважає, ліпше, щоб критичне мислення було первинне. Емоційне напруження в багатьох нині сильніше, ніж зазвичай, потрібно вміти поєднати його з критичним мисленням, щоб бути продуктивним.
– Наскільки навички самоорганізації у кризовий період будуть актуальні в мирний час?
– Війна навчила нас, що негаразди можуть статися неочікувано, тому ліпше знати наперед, як у певних ситуаціях діяти, життєво важливо вміти надавати домедичну допомогу. Кризові періоди бувають різні, і навчитися правильно поводитися в екстремальних ситуаціях – дуже корисна навичка. На жаль, українці її набувають у жорстоких обставинах. Уміння надавати психологічну допомогу може забезпечити людині збереження зв’язку з реальністю, неодмінної умови ментального здоров’я.
– Як у цьому питанні підвищують свою компетентність викладачі та працівники Львівської політехніки?
– Насправді ніхто не був готовий до війни, а тому доводиться вчитися й набувати досвіду вже в умовах воєнного стану. Багато працівників університету долучилися до волонтерства, тепер опанували нові навички, які можуть пригодитися в житті, навіть вплинути на кар’єрну мобільність.
Кожен викладач у межах свого особистого або вже нового колективного досвіду дає собі раду в цій ситуації. Конкретних запитів на провадження відповідних курсів чи тренінгів не надходило. З приватних розмов я чую, що політехніки самостійно знаходять інформацію про психологічну підтримку, читають відповідну літературу. Нині у публічному доступі багато ресурсів, де можна почерпнути таку інформацію, зокрема на сторінках соцмереж кафедри теоретичної та практичної психології ІППО є дописи та публікації на цю тему. Тобто найпотрібніші, перші кроки можна освоїти самим – неформальну освіту та самоосвіту ніхто не скасовував і сам принцип вчитися постійно надзвичайно актуальний. А якщо виникають дуже конкретні особисті питання, то раджу звертатися до фахівців.