Науковці кафедри систем автоматизованого проектування ІКНІ до студентської творчості ставляться дуже серйозно: з одного боку – працювати з обдарованою молоддю приємно, з другого – сьогодні вона хоче знати більше, ніж знають викладачі.
І теорія, і практика
У день, коли завітала на одну з лекцій, старший викладач Роман Панчак ділився з магістрами першого року навчання своїми знаннями, адже бере участь у розробленні багатьох реальних проектів, має великий практичний досвід роботи, зокрема й у дослідженні Космосу. На заняттях із дисциплін «Адміністрування САПР» і «Автоматизовані системи технологічної підготовки виробництва» студенти отримують дуже широкий спектр знань на стику різних наук, вивчають предмети, які мають практичне застосування. Багато з них уже працюють на підприємствах Львова, свого часу брали участь у розробленні електронної системи керування трамваїв і автобусів у місті, уміють проектувати у тримірному зображенні.
Їх знають і за кордоном
Залучають та спонукають студентів із другого-третього курсів не лише до окремих робіт, а й до виконання кафедральних наукових тем. Як зазначає очільник кафедри професор Михайло Лобур, найкраще це вдається доцентові Віталію Мазуру, старшому викладачеві Роману Панчаку, асистенту Назарію Андрущаку та іншим. Професор пишається студентами, які свої розробки демонструють не тільки у нас, а й за кордоном.
– Нещодавно повернулися з Ярославської політехніки магістри першого року навчання Ольга Мельник, Костянтин Депа та Богдан Василишин, – розповідає Михайло Васильович. – Ольга і Костянтин розробили систему живлення акумуляторів мобільних телефонів та планшетів від сонячної батареї. Їхня розробка є надбанням кафедри, якою може скористатися відразу четверо осіб, адже стоїть у коридорі (сонячну батарею нам подарувала Вроцлавська політехніка, а студенти розробили і вмонтували контролери, виготовлені на 3D-принтері).
Богдан Василишин, готуючи бакалаврський проект, на базі чорнильного принтера розробив дозатор рідини з надзвичайно високою точністю дозування. Нині він його удосконалює і хоче завершити до захисту магістерської роботи. Богданові цікаве це завдання не лише з теоретичного, а й з практичного боку, адже його доробком зможуть скористатися в медицині, зокрема у спеціальних детекторах для підрахунку кількості молекул ДНК, фармакології, біохімії тощо. Його науковий керівник Михайло Лобур має надію, що хлопець паралельно з Політехнікою навчатиметься ще й на кафедрі мікросистемної техніки у Вроцлавській політехніці. Професор розуміє, що «ми не піонери у цій справі, адже подібні системи існують; нам ідеться про те, як зробити оригінальну річ із простими й недорогими рішеннями».
«Викувати» доброго науковця
Бакалавр Роман Ференс спільно зі своїми науковими керівниками Віталієм Мазуром і Романом Панчаком досліджують і тестують систему керування для верстата з числовим програмним управлінням (ЧПУ).
– Працюючи над бакалаврським проектом, отримую більше знань із програмування, вчуся працювати із залізом, 3D-моделюванням, докладніше вивчаю схемотехніку, – каже Роман. – Хочу використати всі можливості для здобуття професійних знань і стати добрим професіоналом. Уже навіть розробив схему виготовлення власного пристрою, який не буде схожий на ті, що є на кафедрі.
Віталій Мазур із задоволенням показує першу кафедральну розробку, над якою «чаклували» разом зі студентами і Романом Панчаком – фрезерувальний верстат із числовим програмним управлінням (такий верстат придбали, але він не витримав би щоденного навчального процесу). Студенти, щоб виготовити тримірну деталь, проектують її у спеціальній програмі і відразу на 3D-принтері отримують дослідний зразок готового виробу надзвичайно високої точності.
Щоб із творчого студента «викувати» доброго науковця, замало досліджувати лише до 18 години, після якої закривають навчальний корпус. Тому Михайло Лобур мріє хоча б про напівпідвальне приміщення, де можна було би встановити відповідне обладнання, а молодь під наглядом своїх наукових керівників могла працювати значно більше в позанавчальний час. Так, на думку очільника кафедри, згодом можна було б сформувати змінне (бо спудеї захищаються і залишають Політехніку) студентське наукове коло, яке «мало б працювати не лише головою, а й руками».
На кафедрі мріють про напівпрофесійний верстат із ЧПУ, на якому зможуть реалізовувати навіть напівкомерційні проекти, а на 3D-принтері виготовляти продукцію. Незабаром стане можливо за допомогою мобільного додатка (над цим ще працюють) знайти потрібне приміщення у Львівській політехніці.
– Свого часу в нашому коридорі вмонтували телевізор, через який студенти і викладачі отримують різну потрібну інформацію, – ділиться своїми міркуваннями професор. – Тепер хочемо йти далі: розробити систему, яка б упізнавала всіх студентів і працівників кафедри «в обличчя», вітала б із днем народження, із різними щасливими подіями в їхньому житті.
