«Так, ми є! І так, у Політехніці можна вивчати японську!» – кажуть на кафедрі іноземних мов Львівської політехніки. Про японістику тут – а її вивчають прикладні лінгвісти, а також студенти факультативу – багато-хто не знає, і це попри те, що політехніки мають що показати.
У японський світ із головою
Японська є другою мовою за вибором для студентів напряму підготовки «Прикладна лінгвістика». Вони вивчають мову, теорію і практику перекладу, країнознавство, пишуть дипломні роботи на відповідну тематику і т. д. Про звичаї і звички японців дізнаються й від самих японців. Представники інших спеціальностей теж можуть пізнати Країну Сонячного Сходу – завдяки факультативу, який у Політехніці в 1990-х започаткував знаний японіст, доцент кафедри ІМ Мирон Федоришин. Вже другий рік поспіль на ці заняття спеціально виділяють години, зауважує завідувач кафедри ІМ Наталія Мукан. Завдяки матеріалам на кафедрі і сучасним технологіям та інтернету у японський світ студент може зануритись з головою.
Політехніки мають налагоджені контакти із Всеукраїнським товариством викладачів японської мови, Посольством Японії в Україні (його очільники бували в університеті), беруть участь у різних фахових заходах. Мирон Семенович – автор та співавтор навчальних видань з японської (зокрема «Minna no Nihongo (Японська мова для всіх)»), численних перекладів (Мацуо Басьо, Кавабата Ясунарі, ін.); 2012-го він отримав відзнаку японського імператора – Орден Вранішнього Сонця. Викладачі стажуються в Японії (зараз грант має Надія Гораль). А студенти тим часом виступають на Всеукраїнському конкурсі промов японською мовою. Завершуючи навчання, можуть скласти Кваліфікаційний іспит на знання японської мови Ніхонґо норьоку сікен Japanese-Language Proficiency Test, JLPT, (як TOEFL з англійської) й отримати сертифікат, що визнається у світі; для студента – третій рівень (із 5-ти) – досить достойно.
Чи складна японська?
Не складна – запевняє доцент кафедри ІМ Ольга Літінська, бо «як і всі мови світу, дуже красива та гармонійна», треба лише відшукати цю гармонію. Так, японська – відмінна від української (інші система письма, структура речень, силабічна система), однак успіх у її вивченні, як каже викладачка-японістка Наталія Костевич, залежить від самого студента, його здібностей. Юні японісти, за словами викладачів, – наполегливі, зацікавлені й дуже, а інколи аж занадто мотивовані і хочуть «все й одразу – вже на першому курсі думати, говорити, читати, писати японською». Відтак важливо підтримувати цей початковий запал, адже існує думка, що на вивчення японської потрібно років 15 – якщо «від голови до серця», але якщо це «шлях від серця до голови», – все вдасться швидше.
У кожного – своя «японська історія»: у когось все починається із дитячого захоплення аніме чи карате, когось приваблює «інакшість» Далекого Сходу – мови, культури, світобачення. Дехто, як другокурсник ІКТА Ростислав Лозинський хоче навчатися у Країні Сонячного Сходу:
– Я готуюсь до іспиту, який буде влітку в Японському посольстві у Києві. Хотів би продовжити вивчати комп’ютерну інженерію – вступатиму в Університет Осаки, що у 50-ці найпрестижніших вишів світу. За рік вивчив два алфавіти і велику кількість кандзі (ієрогліфічне письмо – І.Ш.): знаю близько 300 ієрогліфів, 1000 загальновживаних слів. Кажуть, що перші два рівні для початківця найважчі. Загалом японська граматика легша, ніж англійська, а от найважче – запам’ятати велику кількість ієрогліфів.
Добрим прикладом для Ростислава може бути колишній політехнік – випускник механіки й курсів японської Ігор Шепінка, який свого часу вразив чудовими знаннями ієрогліфів навіть японців, завдяки стипендії Японської Фундації вивчав в Японії мову, а згодом – ще й ІТ. Для багатьох технарів знання японської, як засвідчує практика, стає плюсом у працевлаштуванні й кар’єрі, до того ж не лише в Україні, а й, до прикладу, в Чехії, Канаді, США…
Бачити підводну частину айсберга
Японська – ключ не тільки до вищої зарплатні чи ліпшої посади, а й багатшого, нового погляду й глибшого розуміння мовного світу і світу загалом. Мирон Федоришин зазначає:
– Багато мовних явищ у японській мові – наче дзеркально відображені, наприклад, у будові речень. Чимало філологічних термінів вживається по-іншому (ми звикли: підмет, присудок і т.д.), вони не такі однозначні, як у європейських мовах. Японська мова – видима частина айсберга, і, щоб її розуміти, треба знати і «підводну» частину, тобто те, що за нею стоїть. Якби я обмежився західними мовами, сприймав би все зовсім інакше: у середовищі однієї мови, одного світобачення багато чого не помічаємо – так, як не думаємо про кисень, доки його не бракує. Із глибшим вивченням японської у мене водночас відбувся й світоглядний переворот, адже ці знання мають універсальний характер.
Ольга Літінська переконана, що в сучасному світі «немає близьких чи далеких культур і людина, маючи вільний доступ до інформації, може вважати себе належною до будь- якої культури, формувати у собі мультикультуралістичні погляди й ідентичність»:
– Такі люди дуже важливі для кожної спільноти, бо несуть в собі «ген» іншої знакової, символічної системи, іншої логіки буття і осмислення людини та її місця у світі. Я бачу це в своїх студентах: своєю «іншістю» японська мова підтримує їхнє прагнення до незвичайного, нового, надихає постійно шукати і ставити питання.