У квітні цього року кафедра архітектури та реставрації Національного університету «Львівська політехніка» взяла на себе проєкт із реставрації скульптур з колишнього домініканського монастиря містечка Підкамінь. Це унікальні вирізьблені з дерева й обшиті мідними листами фігури святих, виконані у стилі бароко. Спочатку їх вирізали зі склеєних дерев’яних брусків, а пізніше чашу з тонких мідних листів помістили на тонко різьблений дерев’яний корпус. Для кожної фігури листи міді розрізали на окремі частини відповідних розмірів і форм, потім прибивали до дерев’яного корпусу й водночас за допомогою окуття надавали бажаної скульптурної форми.
Скульптури доволі старі — наприклад, статуя святого Домініка була створена близько 250 років тому, а це, на хвилинку, ХVIII століття. Фігури святих стали однією з центральних окрас монастиря, який свого часу польський король Ян Собеський назвав «східною Ченстоховою». Усього у Львівській політехніці буде реставровано три з чотирьох статуй, які досі містились у верхній частині дзвіниці монастиря.
— Нагорі при вітрах, морозах, дощах, відповідно, дерево не витримало. Так, як потім з ними поводилися, після аварії, це не був найкращий спосіб зберігання. Вони не були законсервовані, — каже Микола Бевз, завідувач кафедри, і додає, що відновлення однієї такої скульптури буде коштувати немало — близько 50 тисяч євро.
Професор кафедри архітектури та реставрації Олег Рибчинський розповідає: спершу треба вжити консерваційних заходів, виконати стабілізацію деревини, побороти плісняву та жуків, вичистити і зміцнити деревину тощо. Також професор зазначив, що цей підхід буде експериментальним, а згодом таку методику застосують і до інших скульптур.
Від початку робіт минуло вже чимало часу, і певні результати є, хоча вони не такі значущі, як хотілося б. За словами Олега Рибчинського, триває ідентифікація фрагментів скульптур. Оскільки їх три, це перетворюється на такі собі пазли, але в кілька разів складніші, бо важко просто так узяти й визначити, якому святому який «шмат» належить. Але тут на допомогу приходять сучасні технології, зокрема 3D-моделювання, яке саме по собі є експериментальною практикою (поки що).
Також статуї піддають спеціальній довготривалій консервації — що три тижні їх поміщають у спеціальні ванни із солями, щоб деревина, яка є основою предметів реставрації, знову наситилась і з нею можна було більш-менш спокійно працювати. Водно-сольові процедури триватимуть ще близько двох місяців, після чого реставратори перейдуть до розчистки металу та його подальшого укріплення, а відтак — до обговорення питань кріплення рук і бляшок, якими колись була обкована голова.
Підсумовуючи, можна сказати, що позитивні зрушення є. Однак, звісно, є й кілька «але». Минуло порівняно небагато часу, щоб говорити про якісь кардинальні чи докорінні зрушення. Залишається відкритим питання фінансування всього цього процесу, бо зі слів професора дізнаємося, що грант, про який ішлося ще на початку висвітлення новини про відновлення статуй, так і не був наданий, що, звичайно, не вплинуло позитивно на реставрацію. Кафедрі архітектури та реставрації доводиться виходити з тих мінімалістичних позицій, на яких вона перебуває. І це дуже прикро.
Буквально недавно в нашому інфопросторі з’явилася новина, що росіяни дощенту зруйнували залишки древнього грецького поліса Херсонес Таврійський, який був визначною пам’яткою історії та культури, пов’язаною з темою грецької колонізації теренів Північного Причорномор’я. Також багато пам’яток постраждали під час бойових дій чи були нелегально вивезені тими ж окупантами як трофеї. На ці чинники ми, звичайно ж, не можемо вплинути одразу й рішуче. Але ми можемо вплинути на ті предмети історії та культури, що перебувають на підконтрольній нашій державі території. Інакше виходить, що ми починаємо цінувати свою культурну спадщину лише тоді, коли вона вже безповоротно втрачена. Важливо пам’ятати про це та старатися зберегти будь-які культурні здобутки людства хоча б для того, щоб їх могли побачити наживо, а не на вицвілих фотографіях, наші наступні покоління.
Фото – із сайту«Суспільне. Львів»
