Чергове спілкування знаної особистості з широкою аудиторією, організоване Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки, викликало чималу зацікавленість студентів, викладачів, журналістів та представників громадськості Львова. Адже цього разу на відверту розмову зголосилась Мирослава Гонгадзе – очільниця Української служби «Голосу Америки», відома ведуча та експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі.
Слід сказати, що пані Мирослава погодилась на цей діалог, незважаючи на значну зайнятість у ролі модератора на Міжнародному безпековому форумі, який цими днями проходить у Львові. А переконала її в цьому директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська.
Представляючи присутнім, які заповнили Актову залу головного корпусу Університету, відому журналістку, перший проректор Львівської політехніки професор Володимир Павлиш нагадав про її творчий та життєвий шлях. Адже Мирослава Гонгадзе встигла попрацювати журналістом, редактором, продюсером та керівником медіа-кампаній в Україні та США, у низці політичних організацій, зокрема у RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI. Нині її статті друкують на шпальтах таких авторитетних світових видань як Wall Street Journal, Washington Post, Journal of Democracy. Вона також є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000–2004 років. А за видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерність нагороджена орденом Княгині Ольги.
У вступному слові очільниця Української служби «Голосу Америки» розповіла про історію створення американського державного радіо- і телемовлення. Адже сама ідея цієї радіостанції виникла в 1943 році як противага нацистській радіопропаганді, що зомбувала американську аудиторію. Проте із закінченням ІІ Світової війни стало зрозуміло, що й радянська пропаганда, яка використовувала потужні фінансові та медіаресурси, не менш небезпечна для справи свободи і демократії.
Показово також, як підкреслила пані Мирослава, що Українська служба «Голосу Америки» разом з українським мовленням на радіо «Свобода» була створена в числі найперших – ще у 1947 році.
Сьогодні «Голос Америки» веде передачі 46 мовами. Так само практично першими її журналісти у 1990-х роках розпочали готувати та продукувати телепередачі українською мовою, коли з’явилась програма «Вікно в Америку». Розповіла журналістка й про те, яких зусиль українській редакції коштувало відстояти подальше мовлення на пострадянському просторі. Адже тоді багатьом можновладцям у США здавалось, що після розпаду СРСР тут запанує демократія та цивілізована ринкова економіка, тому витрачати кошти на об’єктивне інформування населення новоутворених незалежних країн вже немає потреби. Але не так сталося, як бажалося.
З цього, на думку Мирослави Гонгадзе, й розпочалося повзуче тотальне проникнення на світові медійні ринки нинішньої російської пропаганди, яка почала заповнювати спорожнілі інформаційні ніші. Й нині за низької міжнародної потуги вітчизняних ЗМІ основну інформацію про Україну західні журналісти черпають саме з російських джерел, та й наші журналісти нерідко купуються на повідомлення російських пропагандистських медіа.
Зрештою, конкурувати з масованим пропагандистським російським наступом на світове інформаційне поле, коли за ним стоїть необмежений і ніким не облікований фінансовий ресурс, вкрай важко. Щоправда, сьогодні в країнах Заходу й передусім у США усвідомлення цього вже прийшло, й розпочали робити певні кроки, аби протистояти брехливій ворожій пропаганді.
– Як на мене, – стверджує Мирослава Гонгадзе, – не буває пропаганди хорошої чи поганої. Й не діло професійної журналістики нею займатися. Вона повинна базуватися на правдивому інформуванні суспільства, побудованому на ретельному вивченні різноманітних фактологічних джерел, їхньому зіставленні та аналізі. Ніколи не довіряйте лише одному джерелу, інакше станете жертвою чиїхось маніпуляцій. Лише виважене інформування подолає будь-яку пропаганду. Натомість одним із суттєвих недоліків української журналістики є непереборна жага до літературщини, змагання за те, хто влучніше й образніше висловиться. Замість роботи з фактами автори починають займатися домислами та припущеннями. В результаті все змішується в одну кашу – й думки, й факти, й власні уявлення про ті чи інші події та явища. Таким «письменникам» краще залишити медіа й писати або романи, або вірші. Ще одна біда української журналістики полягає в тому, що у нас є свобода слова, але практично не має впливових незалежних ЗМІ. На жаль, більшість вітчизняних медіа так чи інакше залежать від олігархічних структур, тому й внутрішня цензура й самоцензура – явища тут по суті неминучі.
Звісно, найбільше запитань Мирослава Гонгадзе отримала від студентів, які навчаються на кафедрі журналістики та засобів масової комунікації Інституту права та психології Львівської політехніки. Приміром, на запитання, як стати успішним журналістом і в той же час не стати залежним від редакційної цензури, вона зауважила, що нині за розвинутих сучасних інформаційних технологій навіть один журналіст може створити власне медіа й зробити його прибутковим, використовуючи сучасні мультимедійні інструменти та соціальні мережі й таким чином побудувати собі професійну кар’єру.
Відома журналістка порадила також початкуючим медійникам невпинно вивчати іноземні мови, інакше одномовний журналіст буде вкрай обмежений у сприйнятті світу та інформаційних джерел, залежним від вузького інформаційного поля й, відтак, буде пасти задніх на медійному ринку з його високою конкуренцією.
Що ж до подальших перспектив України, то Мирослава Гонгадзе вважає, що однією з головних умов того, що наша країна стала на незворотній демократичний шлях розвитку, буде та обставина, що спільними громадянськими зусиллями у ній будуть створені справді вільні медіа, незалежні ні від кого, окрім чесної та незаангажованої позиції журналістів.
