Із забуття, заборон і замовчування суспільству нарешті вернено паперовий репринтний варіянт двох унікальних національних лексикографічних пам’яток I половини ХХ ст. «Словник української мови» Б. Грінченка, за ред.: С. Єфремова, А. Ніковського (3 томи) 1927–1928 рр. та «Російсько-український словник» за ред. А. Кримського (6 книжок) 1924–1928 рр.
Долю лексикографічних праць не завжди визначають зовнішні впливи, піднесені позитивні оцінки чи огуди, заборони. У словникарстві як царині діяльности науковців-мовознавців і формі впорядкованого існування свідоцтв про мову діє своє силове поле, яке виявляється через свої особливі потреби та закони, що й за значний межичас підтримують увагу до словника, по-новому висвітлюючи кожне його слово. Словник завжди здатен піднятися над часом, стати містком міжчасового єднання, збагачуючи нове життя в нових обставинах досвідом світосприймання й оцінок доби, що відійшла в минуле.
«Словник української мови» Б. Грінченка, за ред.: С. Єфремова, А. Ніковського – це продовження традицій опису лексикону мови, які сформував знаний укладач. У ньому відображено активний поступ нашої мови в 20–30 рр. ХХ ст., який супроводжували гострі дискусії щодо мовного внормування, складні пошуки засад створюваної національної мовної конституції. Прикметно, що редакторам удалось уникнути надмірного моралізаторства як у правописові, так і в орфоепії та слововжитку, оскільки визначальним щодо залучення слова чи словосполуки до словника було його поширення в мовленні. Як і засвідчив час – це був найпродуктивніший підхід у тлумачній лексикографії.
Ідея перевидання Словника за ред. Б. Грінченка, доповнивши його новим матеріялом, тоді була продиктована насамперед потребами часу. Корпус Словника значно розширено за рахунок перлин живого мовлення, діялектів, запозичин, які засвідчили входження до нашої мови багатьох наукових термінів, нових соціяльних й економічних утямків.
Ця визначна праця майже сторіччя перебувала в забутті з тавром «націоналістична», оскільки саме це інкримінували зрепресованим редакторам і саме через це їм не вдалось її закінчити...
«Російсько-український словник» за редакцією Агатангела Кримського й Сергія Єфремова (далі – РУС) посідає особливе місце в українській лексикографії. Це перша тогочасна ґрунтовна академічна праця, автори якої намагалися розв’язати кілька проблем: дати надійний інструмент для масового переходження з домінування московської мови на українську, заступивши давніші й новіші словники, зокрема й «Московсько-український словник» В. Дубровського (1918 р.); уприступнити для загалу нову лексику української мови, якої бракувало в усіх попередніх виданках. Зреалізування цих завданків вирізнялось на тлі попередників, насамперед Грінченкового «Словаря української мови». Слушно І. Огієнко свого часу зазначив, що РУС «найцінніший словник, що має в нас епохове значення», а Ю. Шевельов уважав його «одним із монументальних пам’яток українського культурного відродження 20-х років», який із політичних мотивів ще донедавна залишався маловідомим для користувача.
РУС почав виходити друком 1924 р., проте його видавання обірвалося, а насправді обірвали, на III томі (гасла О – П), зрепресувавши ввесь склад редакції. Словник і нині є цінним джерелом власне мовних відомостей доби активного трансформування української літературної мови в умовах відсутности офіційних заборон, ба більше, – офіційного сприяння її розвиткові як мови державної.
Очолили роботу над словником один із засновників Української АН, її неодмінний секретар, директор Інституту української ділової мови акад. А. Кримський – науковець-енциклопедист, поліглот, усесвітньо знаний сходознавець, письменник і перекладач, й акад. С. Єфремов – віце-президент Академії, блискучий літературознавець, белетрист, знаний громадський діяч. До цієї команди подвижників увійшли також В. Ганцов, Г. Голоскевич, М. Грінченко, А. Ніковський, В. Ярошенко й М. Калинович.
Особливий інтерес для сучасного лінґвіста, користувача РУС становлять відповідники до запозик, утворених на питомому українськомовному ґрунті, яких бракує в сучасних виданках. РУС містить значну кількість стійких словосполук, які розкривають користувачеві нові варіянти сполучуваности слів, їхні виражальні можливості.
Словник відтворює як плідний етап нормування нашої мови, так і пошуки насамперед національного мовного ресурсу для заступлення запозик, їхнього пристосування до українського лексикону, граматичної й фонетичної підсистем.
Попри непросту економічну ситуацію, здійснили цей громадянський подвиг не державні інституції, а особистості, яким не байдужа доля українського слова, освіта, наука, культура. У наш прагматичний час, на жаль, менше тих, хто любить Україну до глибини своєї кишені, ніж тих, хто лише декларує це почуття.
Повернення загалові визначних праць української лексикографії здійснено за ініціятиви п. Лесі Богуславської та фінансової підтримки «Ротарі клубу Київ-сіті», який зміг залучити як академічні інституції, так і згуртувати довкола цієї шляхетної справи жертводавців-подвижників.
З огляду на те, що наклад словників невеликий – усього 150 примірників, тішимось, що наш Технічний комітет опинився серед тих установ, де ці праці будуть приступними для найширшого загалу і прислужаться утвердженню рідного слова.
Микола Зубков,
відповідальний секретар Вісника
«Проблеми української термінології»