Відповідно до Болонської декларації, самостійна робота студентів має посідати значне місце у процесі здобуття вищої освіти. Чи готові студенти Політехніки багато вчитися самостійно, буде нагода перевірити під час експерименту з дистанційним навчанням упродовж перших трьох тижнів другого семестру.
Директор Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології професор Микола Микийчук вважає, що для ефективності самостійної роботи основним є питання мотивації студента.
– Щоб самостійна робота була ефективна, студент повинен мати свої індивідуальні завдання, – пояснює Микола Миколайович. – У нас це непогано розвинуто на більшості кафедр. Але є певні труднощі. Наприклад, щоб краще заохочувати студентів до науково-дослідницької роботи (а для наших спеціальностей це є робота за фахом), маємо забезпечувати їм оплату тої праці. Зокрема, і з цією метою зараз в інституті ми організовуємо Інженерний центр ІКТА. Його основна мета – підвищення рівня практичної підготовки студентів. Фахівці, яких ми готуємо, крім добрих знань із програмування, повинні також бути розробниками конкретних технічних пристроїв: спеціалізованих комп’ютерів, інформаційно-вимірювальних систем і т. ін. Відтак наше актуальне завдання – оновлення лабораторій. За цей рік загалом ми отримали багато сучасного спеціалізованого обладнання відомих фірм – це спонсорська допомога компаній, які зацікавлені сприяти нам у підготувці фахівців високого рівня (зокрема, і їхніх майбутніх працівників).
– На якому етапі створення Інженерний центр?
– Ми розробили положення, яке зараз проходить юридичне опрацювання, та налагоджуємо процеси (створюємо творчі інженерні колективи, шукаємо необхідне обладнання). Інженерний центр об’єднуватиме існуючі структурні підрозділи (орган сертифікації продукції, наші науково-дослідні лабораторії), але основний акцент хочемо зробити на так звані творчі інженерні колективи. Такий колектив має бути симбіозом викладача із групою студентів, які виконуватимуть інженерні проекти. Крім цього, до структури Інженерного центру має входити так званий інтелектуальний хаб, ми його назвали «Вулик». Це така ланка, де визначатимуться потенційні інженерні здібності студентів і відбуватиметься їхня початкова практична підготовка. На засіданні «Вулика» в кінці жовтня визначили 5 проектів, які студенти вже виконують спільно з викладачами. Хочемо ближче до весни зробити виставку практичних розробок студентів. Одна, до речі, вже виконана – електронний замок (система контролю доступу). Перший зразок, який уже виготовлено, ми будемо встановлювати в одній із лабораторій в інституті. Крім цього, зараз реалізують контролер для рекуператора тепла. Традиційні рекуператори, які є на ринку, дозволяють забезпечувати вентиляцію приміщень, але літом вони не дуже ефективні, бо не мають функції кондиціювання, тобто охолодження. У нашому рекуператорі є та функція. Зимою він дозволяє зберегти до 80% теплової енергії в приміщенні, а літом виконуватиме функцію кондиціювання. Зараз власне розробляємо систему керування ним (контроль температури, швидкості обміну повітря тощо).
Ще одній групі ми поставили завдання розробити систему локального збору інформації з різних об’єктів. Наприклад, систему збору інформації для пасіки за певними параметрами (температура, вологість у вулику, акустичні сигнали). Ще два проекти: керування рухомим об’єктом за допомогою думки (людина, вдягаючи спеціальний шолом, за допомогою електричних імпульсів мозку повертає машину, рухає вперед-назад, є певні алгоритми) і системи контролю доступу (захист інформації).
– До такої роботи залучаєте старшокурсників?
– Починаючи з 1 курсу, студенти можуть самостійно займатися інженерною роботою. Є такі першокурсники, які вже знають основи програмування, вміють паяти – під керівництвом викладача вони можуть далі розвивати свої інженерні навички. Таких студентів треба залучати якомога раніше, бо з 4–5 курсу вони вже знаходять роботу в провідних ІТ-фірмах. Отож, від 1 курсу ми маємо їм дати розуміння суті фаху, серйозну практичну підготовку. А це є власне основою їх мотивації, коли молода людина щось робить руками і бачить результати, тоді зростає ефективність самостійної роботи.
– Як вплине дистанційне навчання на таку роботу?
– Завдяки новітнім технологіям (мобільний зв’язок, інтернет) присутність студента на лекціях не є обов’язковою умовою отримання найсучасніших знань. Досить просто ефективно комунікувати. Можна робити лекції у вигляді відеоконференції. Звичайно, коли готуємо інженера, то краще, коли досвідчений професор говоритиме про специфіку, нюанси якоїсь дисципліни, спрощуючи інформацію, заощаджуючи час студента. Якщо говорити про практику, то будь-який сучасний студент, маючи смартфон, ноутбук, паяльник, досить кваліфіковано може виконувати роботу вдома, в Інженерному центрі, у хабі «Вулик». То, власне, і є ознака сучасного часу. Зараз дуже багато виробництв є розпорошені, розосереджені.
– Ви говорите про умови, які сприяють мотивації. А яка ситуація з нею насправді? Скільки студентів вдається мотивувати?
– Ми проводили дослідження, будували діаграму зацікавлення студентів. Опитали приблизно 250 студентів (це близько 10%) 3–5 курсів. Найбільша вага демотивації – студенти відповіли, що їм «нецікаво» (відсотків 30–40, з них погано навчаються 11%). І тут ми повертаємося до причини, чому нецікаво. Якщо впродовж останніх років десять студент до нас вступає більш-менш вмотивованим, очевидно, нецікавість пов’язана з тим, що ми десь не встигаємо за динамікою розвитку галузі, очевидно, нам треба покращувати якість навчання в цьому контексті, надавати більш сучасну інформацію. Зараз цінність одиниці інформації дуже маленька. Тому маємо створювати систему, за якою студент зможе досить швидко й оперативно отримати саме ту інформацію, яку потрібно.
Кожен викладач повинен ставати популярним, щоб до нього хотіли йти студенти. У Львівській політехніці динаміка зміни якості викладача досить серйозна. Принаймні роблю такий висновок зі свого інституту. Працюємо з викладачами фундаментальних дисциплін – фізиками й математиками, які повинні модернізуватись і давати по інститутах і спеціальностях більше специфіку фундаментальних дисциплін стосовно відповідних галузей знань. Звісно, мають бути і спільні блоки, бо сучасний інженер має мати добру фундаментальну базу, систему знань зі всіх галузей науки, а далі він має отримати досить високий рівень із тієї спеціалізації, яку обрав. Тоді він буде конкурентоспроможний на ринку праці. Сучасний інженер, крім того, має бути гармонійною особистістю: і в політиці орієнтуватись, і знати іноземні мови.
Ну, і таки велика частина тих, кому «нецікаво», все-таки успішно вчаться. Може, скажу зараз непопулярну річ, але щоб чогось досягти, треба зробити над собою зусилля, тобто треба заставляти себе. І наше завдання полягає в тому, щоб той процес «заставляння», тобто мотивації, ми зробили достатньо комфортним для студента.