Першокурсник Інституту права та психології Львівської політехніки Михайло Пенцак належить до тієї когорти студентів, які, незважаючи на ще досить молодий вік, мають чітко сформоване бачення свого майбутнього і впевнено діють, щоб досягти мети. За короткий час навчання зумів зарекомендувати себе так добре, що йому запропонували стати спостерігачем на одному з найрезонансніших засідань Конституційного Суду України про неконституційність так званого мовного закону Ківалова-Колесніченка.
– Що спонукнуло Вас здобувати саме правничу освіту і саме у Львівській політехніці?
– Це рішення не було спонтанне. До того я навчався у Львівській правничій гімназії. Мій тато юрист і економіст – працює в цих двох галузях, старша сестра також має юридичну освіту. Тобто моє рішення здобувати юридичну освіту було цілком свідоме. А ось Львівську політехніку обрав, бо від свого друга, який навчається тут на третьому курсі, не раз чув позитивні відгуки про добрий рівень викладання. Крім цього, в своєму розвитку Політехніка обганяє більшість вишів не лише у Львові, а й в Україні. Для мене важливим показником є те, що університет не зупиняється на досягнутому, а постійно розвивається.
– Як вдалося адаптуватися до університетського темпу життя?
– Спершу мав острах, чи буду все встигати, чи не буде складно та поступово призвичаївся. Зрештою, зараз маю більше вільного часу, аніж у випускному класі, бо тоді мусив більше уваги приділяти навчанню, ґрунтовній підготовці до ЗНО, а ще входив до складу учнівського самоврядування. Тепер вчуся, а вільний час використовую для саморозвитку – ходжу на різні тренінги, багато читаю.
– Вам вистачає тієї інформації, яку подають на парах?
– Багато залежить від викладачів. Є надзвичайно вимогливі (зазвичай це не подобається студентам) та саме вони піднімають рейтинг навчального закладу і дають сильну базу знань. А є, звичайно, й такі, які просто відчитують свої лекції. Та вважаю, що в будь-якому разі повинна бути ще й самоосвіта. Мені важливо отримати базові знання, щоб поступово поглиблювати їх у тих напрямах, які будуть цікавити найбільше. Для загального розвитку читаю історичні правничі справи, якісь прецеденти в світовій історії, що мають стосунок до права. Цікаво поглиблювати знання з української мови. Звичайно, чималий вплив на таке зацікавлення має професор Ірина Фаріон. Мені взагалі подобаються викладачі, які вміють переконати, чому потрібно вчити той чи інший предмет. Це стимулює до поглибленого вивчення їхньої дисципліни.
– Яких змін, на Вашу думку, потребує правництво?
– Зараз наука, техніка стрімко розвиваються, так само розвивається і право. Та ми не можемо нехтувати правничою базою, яка була напрацьована раніше. Цікаво було б, якби в нашій державі відновили правничу термінологію, яку розробили в 20–30-х роках минулого століття. Звичайно, у сталінські часи, радянський період усе це було занедбано. Та, на жаль, і за роки незалежності мало кому спадає на думку, що в Україні варто послуговуватися українською термінологією, а не нав’язаною чи запозиченою. Якби видали хоча б невеликим накладом такі словники, поступово в школах, університетах почали б використовувати нашу термінологію, то, переконаний, за досить короткий час ми мали б зовсім іншу ситуацію.
– Зацікавлення юридичною освітою в Україні щораз зростає, виглядає, що ця професійна ніша переповнена. Як будете реалізовувати себе в обраній спеціальності?
– Зараз багато молоді з дипломами юристів та серед них мало професіоналів. Майже кожен виш готує правників, але, на жаль, це аж ніяк не відображає якість освіти. Тому попит на добрих фахівців є і зреалізувати себе в цій професії цілком реально.
Розумію, що мало знати лише теорію, необхідно знання застосовувати на практиці. Хоча, зрештою, не знаючи теорії, до практики можна навіть рук не прикладати. Тим більше, що правництво досить динамічне і постійно розвивається. Адже кожен випадок – індивідуальний і так чи інакше потребує окремого підходу. Бувають ситуації взагалі поодинокі, які ніде не прописані. Тому навчання має бути скероване на те, де знайти потрібну інформацію, щоб розв’язувати проблему.
Та й узагалі, правове виховання має починатися зі сім’ї, підкріплюватися в навчальних закладах. У нас, на жаль, правову систему сприймають, як каральну, в суспільстві тотальна недовіра до всіх структур правопорядку. Тому варто роз’яснювати, щоб люди знали, що правнича діяльність передовсім націлена на допомогу.
