Команда Львівської політехніки посіла перше місце на престижному хакатоні, присвяченому післявоєнному відновленню України. Ми поспілкувалися з Тетяною Твердун — учасницею команди-переможця, яка розповіла, як усе починалося, через які труднощі довелося пройти й чому їхньою головною силою стала взаємна повага.
— Як ви дізналися про хакатон і чому вирішили взяти участь саме в ньому?
— Ініціатором був Дмитро Чеховський — у нашій команді він завжди той, хто знаходить події та тягне нас туди. Минулого року ми теж хотіли взяти участь у хакатоні від BEST, але тоді треба було виконати тестове завдання, а ми не мали достатньо знань і часу. Цього року організатори зробили поділ на дві категорії: «софт» і «хард». І ми вирішили піти в «софт» — це більше про ідеї, дизайн, концепції. Вирішили просто спробувати — і недарма.
— Яким було завдання хакатону і як ви підходили до його реалізації?
— Основна тема — післявоєнне відновлення України. Наше завдання в категорії «софт» було створити платформу для інвестицій. Ми почали з інтенсивного брейншторму — запланували дві години, щоб визначити напрям. Але за півтори години в нас уже була повноцінна ідея! Це нас дуже зарядило. Деякі команди через вісім годин ще не мали чіткого бачення, а ми вже працювали над реалізацією.
— Чи були моменти, коли здавалося, що нічого не вдасться?
— Так, був критичний момент десь опівночі, коли ментори проходили по командах. Нам сказали, що ідея цікава, але змінювати навчальні програми на державному рівні дуже складно. І тут стало трохи страшно: що далі? Але ми швидко зібралися, переосмислили ідею і вирішили, що наш фокус буде не на зміні програм, а на комунікації між бізнесом і освітніми закладами. Платформа, де обидві сторони можуть залишати свої запити, — це вже було щось реальне й актуальне.
— Ви сподівалися на перемогу?
— Абсолютно ні. Коли оголосили перше місце — ми були в шоці. Особисто я думала, що ми будемо десь ближче до кінця. Ми не вважали себе майстрами публічних виступів, і ще був інцидент під час презентації демо — технічні труднощі. Але, очевидно, зміст проєкту й команда відіграли ключову роль.
— Наскільки вам допомогли знання, здобуті в університеті?
— Ми вчимося програмування, логіки, але цей хакатон більше стосувався генерації ідей. Тут дуже допоміг курс «Практикум з командної роботи», де ми працювали над невеликими проєктами, придумували ідеї, створювали дизайн. Цей досвід став у пригоді.
— У чому головна сила вашої команди?
— Ми вміємо слухати одне одного. У нас не було жодного конфлікту — кожен вносив свою ідею, ми обговорювали, комбінували, і виходило щось спільне. Навіть коли довелося змінювати концепцію, кожен бачив освіту по-своєму, але ми знайшли спільне бачення. А ще Дмитро — просто чудовий організатор. Він координував усе: хто що робить, хто на якому етапі, чи потрібна допомога. Це дуже допомагало залишатися зібраними.
— Чи хотіли б ви у майбутньому створити власний стартап?
— Поки що ні. Мені здається, для стартапу потрібно спочатку попрацювати в ІТ-компанії, побачити, як усе функціонує зсередини. Так можна набратися досвіду, зрозуміти багато нюансів, яких у студентському проєкті не видно.
