Від 4 до 10 січня студентський театр «САД» та волонтерський простір DoBro відвідає наших військовослужбовців на сході України. Це буде вже 8 поїздка, яку організовує «Центр студентського капеланства». Разом зі студентами вітати бійців із прийдешніми святами поїде студентський капелан о. Мар’ян Мисяковський.
Святкувати Різдво на Сході – вже традиція, адже вперше студенти вирушили туди ще 2015-го. Цьогоріч Святвечір та Різдво святкуватимуть у м. Костянтинівка Донецької області. За сім днів подолають близько 3500 км та побувають у приблизно десяти містах. Студенти відвідають військові частини, школи, парафії УГКЦ, сім’ї, завітають і до протестантської церкви «Ковчег».
Як розповідає голова «Центру студентського капеланства» о. Юрій Остапюк, мета поїздки – поділитися духом Різдва з нашими захисниками, передати їм частинку святкового настрою, щирої любові та добра. Але найголовніше – завдяки цьому Різдвяному дійству показуватимуть людям на Сході правдиву історію України, познайомлять населення із нашими звичаями і традиціями, а вертеп і коляда – хороша нагода для цього.
«Важливо, щоб студенти чітко усвідомлювали, що відбувається на Сході, а також уміли дякувати й підтримувати наших бійців. Особливо приємно, що серед студентів є запит до таких поїздок, адже вони щиро хочуть допомогти українській армії. Мало того, у нас є студенти, чиї родичі воюють на Сході, і це ще одна причина, чому ми туди їздимо. Також додам, що студенту важливо долучатися до таких поїздок, аби бути свідомим державотворцем, адже часто нам здається, що будувати державу має хтось інший, а насправді це завдання кожного з нас».
Отець Юрій зізнається, що дуже радіє, коли бачить, як самовіддано готові служити студенти українській армії. Оскільки поїздки з вертепом відбуваються безпосередньо на Різдво, студентам доводиться залишати свої сім’ї на цей період, тож вони жертвують часом, який могли би провести у колі родини.
«Я вдячний батькам наших студентів за розуміння, бо Різдво – це справді родинне свято, але тим не менш молодь обирає святкувати народження Ісуса серед військовослужбовців. Ці поїздки на Схід однозначно їх змінюють, до того ж їм доводиться бачити різні реакції бійців: буває, хтось ставиться до нас упереджено, скептично, навіть дещо вороже, інколи хлопці запитують, чому ми до них приїхали. Думаю, що причиною цього є їхні особисті упередження, можливо, хтось із них мав образу на церкву, як інституцію. Однак, при неформальній розмові, вони розуміють, що ми є такі ж люди, як і вони, до того ж студенти – це зазвичай їхні однолітки й з ними можна поспілкуватися на різні теми. Я впевнений, що наші поїздки на Схід справді багато кого змінили, як серед студентів, так і серед бійців».
Для Романни Пристай, студентки 5 курсу Інституту хімії та хімічних технологій, це вже третя поїздка на Схід. Дівчина розповідає, що чимало волонтерів їздять на на ці території саме з матеріальною допомогою і це дуже цінно, але не менш важлива й моральна підтримка військових. Тому студенти стараються насамперед підтримувати живе спілкування, побути з тими, хто нас захищає, подивитися їм в очі і подякувати.
«Своїм приїздом ми показуємо захисникам, що у них за спинами мільйони людей, які вірять у перемогу й готові разом із ними боротися до кінця. Ми їздимо, щоб надихати й надихаємося самі. За час наших поїздок ми віднайшли там справжніх друзів, родину. Є такі військові частини, куди ми їздимо регулярно і є такі, де буваємо вперше, але нас завжди чекають і це дуже мотивує. З гордістю можу сказати, що ми теж стали частинкою армії, а наших волонтерів справді можна назвати героями».
Під час поїздок на Схід Романні доводилося зустрічатися з багатьма людьми та чути історії, які вразили дівчину до глибини душі.
«Минулого року на Сході, у госпіталі, що в Покровську, я зустріла пана Михайла. Після вертепу та коляди він підійшов до нас і приніс багато солодощів (мабуть, віддав нам усе, що в нього було). Під час розмови, з’ясувалося, що чоловік зі Стрийщини, а це саме там, де я виросла. І він навіть знає моє село. Складно описати, скільки радості я відчувала, поговоривши з ним. Я бачила в його очах вогник вдячності і великий сум за домом. Він розпитував, як там Стрий, чи багато всього змінилося. Пан Михайло дуже сумує за домом, але любить нас і Україну набагато більше, тому тепер його дім там, в зоні бойових дій... Узагалі цей шпиталь є філією Львівського військового госпіталю, і до нас також підходила лікарка, яка сказала, що всі вони дуже чекають студентів у гості з колядою, але вже не тут, на Сході, а вдома, у рідному Львові...».
Уже незабаром наші оселі наповнить радість Христового народження і особливо приємно, що українська коляда також зазвучить на Сході. Віримо, що світло Різдвяних свят відчує кожен захисник, навіть у найглибшому окопі, найдальшому блокпості чи госпіталі. А радість народження Ісуса, яку звіщатимуть студенти, і тепло їхніх молодих сердець невдовзі все-таки об’єднають усіх нас.
«Ми їздимо, щоб віддавати, а натомість отримуємо набагато більше. І побувавши там один раз, хочеться повертатися туди знову й знову, бо розумієш – там на тебе дуже чекають», – відверто поділилася своїм думками студентка Політехніки Романна Пристай.