Цьогорічний випускник магістратури Інституту хімії і хімічних технологій Остап Ліщинський ще на другому курсі бакалаврату зрозумів, що має зацікавлення до науки. Відтак почав працювати у лабораторії, досліджувати улюблену тематику, брати участь у всеукраїнських і міжнародних конкурсах та конференціях.
– Моя любов до хімії почалася у 7-му класі, коли у шкільному розкладі з’явилися додаткові предмети. З-поміж усіх хімію полюбив найбільше. Вона мене захопила. Мені була цікава будь-яка лабораторна чи практична робота, будь-яке змішування розчинів, що змінювало колір. Відразу виникали запитання і пошуки відповідей на них: чому так відбувається? Дуже швидко я почав їздити на всеукраїнські олімпіади, виборювати призові місця, – розповідає Остап.
Багато хто дивувався з цього захоплення, адже більшість школярів не люблять хімії. Однак хлопцеві, очевидно, став близьким вислів творця відомої всім таблиці Дмитра Менделєєва про те, що хімія – це царина чудес, де приховане людське щастя і саме хімія найбільше опанує людський мозок.
Отож закономірно, що коли Остап закінчував школу, то альтернативи хімії не бачив. Лише вагався, який університет обрати – Франка чи Політехніку? Також успішно проходив до університетів Києва й Дніпра, але на першому місці залишався Львів. Переважили аргументи на користь Політехніки: технічний виш і гарні відгуки студентів-хіміків.
Коли Остап вступав, то свій майбутній фах асоціював з роботою на підприємстві, у лабораторії, тобто у виробничих процесах. Але вже на другому курсі зрозумів, що того, що пропонують викладачі, йому мало, що потребує більше. Тому вирушив на екскурсію кафедрами, лабораторіями, вивчив, де що досліджують. Найбільш близькою виявилася тематика кафедри органічної хімії, зацікавили дослідження, які провадить доцент цієї кафедри Юрій Стецишин. Він ознайомив хлопця зі своєю роботою, показав лабораторію.
Відтоді студент почав свою наукову діяльність, долучившись до досліджень. За пів року у співпраці з доцентом Стецишиним написав цікавий проєкт до Яґеллонського університету, що у Кракові. Проєкт виявився успішним. І фонд королеви Ядвіґи надав студентові стипендію на двомісячне стажування у Яґеллонському університеті, а також втілення двічі на рік власних проєктів у цих лабораторіях.
– Якщо говорити про можливості створення матеріалів, то наші науковці здатні на це на доволі доброму рівні, не гірше ніж закордонні. Але вже проаналізувати, дослідити властивості нам складно з банальної причини: не вистачає обладнання. Тому доводиться надсилати по різних лабораторіях зразки матеріалів, бо в нас так нема, щоб усі можливості зосереджували в одній лабораторії. А в Яґеллонському університеті все можна здійснити у межах кількох поверхів однієї будівлі, лише завчасу погодивши час свого дослідження.
Саме тоді Остапові призначили і Президентську стипендію – за успішне навчання та здобутки у студентській науці. Серед різних заходів, до яких долучався під час навчання, – участь у воркшопі BioSmart Lab у вже згадуваному Яґеллонському університеті, міжнародній науковій конференції «Хімічні проблеми сьогодення», що відбулася у Вінниці, у приміщенні Донецького університету, а також у конференції EastWest Chemistry Conference у Палермському університеті (Італія), про яку захоплено згадує:
– Позаяк на постерній сесії попередньої конференції, що відбулася у нашій Політехніці, я здобув перше місце, це гарантувало мені безкоштовну участь у наступній, у Палермо. Науковий туризм мені подобається тим, що це нагода взяти участь у різних заходах, зустрітися зі своїми колегами з різних країн, поспілкуватися з ними, долучитися до виступів, обговорень, набути нового досвіду, а також пізнати саму країну.
А взимку цього року для студентів-хіміків відбувся ще один конкурс – «До вершин з Рошен». Попри канікули, хлопцеві вдалося оперативно зібрати документи про свої здобутки й стати одним із його стипендіатів.
– Закордонне життя має чимало принад. Чи не виникає бажання емігрувати?
– Звісно, можливості були і, думаю, ще не раз будуть. Я отримав навіть запрошення на вступ до аспірантури в Америці. Однак не маю бажання працювати все життя за кордоном. Мені більше подобається в Україні жити й працювати, у своєму середовищі. Я прив’язаний до цієї землі. А за кордоном мені достатньо стажуватися. Планую шукати там нові наукові контакти, налагоджувати співпрацю.
– Розкажіть, що ви досліджуєте. Яке це має практичне застосування?
– Моя тематика – створення нових матеріалів на основі полімерів. Працюю над виготовленням покриттів, чутливих до температури, а також до РН-середовища, різних магнітних чинників, що здатні при зміні показників змінювати свої властивості і впливати та демонструвати хороші показники для різного застосування, передусім у косметичній або біомедичній царині.
У своєму магістерському дослідженні я вивчив покриття, що дозволило орієнтувати білки. На його основі можна створити косметичну маску, що не лише даруватиме користь на всю ділянку шкіри, а визначатиме більш пошкоджені, слабші місця і діятиме на них сильніше.
Остап Ліщинський живе не лише хімією. Багато років він співає у двох хорах – церковному на своїй парафії і у народному «Ліра», а також захоплюється їздою на велосипеді.
Тепер він готується до аспірантури. У Яґеллонському університеті познайомився з професором з Бразилії, який уклав свої наукові здобутки у навчальний курс і викладає його студентам різних країн. Остап мріє робити так само.
