У стінах Центру ветеранського розвитку Національного університету «Львівська політехніка» відбувся круглий стіл, присвячений залученню студентського та молодіжного активу до формування політики пам’яті. Захід об’єднав представників академічної спільноти, громадських організацій та міжнародних партнерів, які обговорили роль молоді у відновленні країни після війни й активізації громадянської позиції через усвідомлення та збереження історичної спадщини України.
Зустріч розпочалася з виконання державного гімну та хвилини мовчання в пам’ять про загиблих у російсько-українській війні. Опісля керівниця Центру ветеранського розвитку, доцентка кафедри соціології та соціальної роботи Інституту гуманітарних та соціальних наук Тетяна Шаповалова у своїй промові зазначила, що обов’язок університету — тільки навчати студентів, а й формувати в них глибоке розуміння жертовності та героїзму попередніх поколінь.
Одним з основних питань круглого столу стало обговорення відсутності в Україні закону про формування політики пам’яті, який є обов’язковим для всіх країн Європейського Союзу. Завідувачка сектору культури Стрийської районної державної адміністрації Ольга Боднар акцентувала на потребі чіткого законодавчого закріплення того, які об’єкти й суб’єкти історії мають бути збережені, а також як їх передавати наступним поколінням. Важливим завданням є створення такої історії, яка б була правдивою і несфальсифікованою.
— Усі країни Європейського Союзу мають закон про формування політики пам’яті, тільки Україна не має такого закону. Формування політики пам’яті дуже широке: що ми зберігаємо з об’єктів і суб’єктів, з людей, які творили землю, для кого ми це зберігаємо, кому ми маємо все це передати? Що ми маємо зробити? Повномасштабне вторгнення дало нам зрозуміти, хто ми є, що ми за держава, по якій землі ходимо, яку культурну спадщину маємо. Тож ми повинні все це об’єднати в тому законі про формування політики пам’яті, щоб знали, як правильно. Не скручену, не стерту, не переписану, а правильну історію дати тим молодим людям, тим дітям, у серце і вкласти в голови, аби вони розуміли, за що сьогодні стоять хлопці, — наголосила Ольга Боднар.
Також захід відвідали представники Культурно-просвітницького центру імені Корнелія Макушинського польської громади м. Стрия, які нагадали про важливість співпраці у збереженні культурної спадщини як елемента національної безпеки.
Особливою окрасою круглого столу стала виставка дитячих картин, створених у межах проєкту «Добро в ділі» організації «Молоді таланти Стрийщини». Малюнки, які виконали діти віком від шести до тринадцяти років, відображають символи української культури та незламність духу нації.
Діти втілювали свої творчі ідеї через різні ремесла, створюючи унікальні картини, серед яких: «Українське сонце зійшло», «Метелик незламності», «Мотанка», «Грошове дерево», «Вишивана моя Україна» та «Плакуча верба». Юні митці малювали не просто заради мистецтва, а з великою метою — продати свої роботи і на вторговані гроші придбати дрон для підтримки захисників України. Протягом літа вони тричі на тиждень наполегливо працювали над своїми картинами і в підсумку створили 53 оригінальні твори, що відображають їхні прагнення. Учасниками цього проєкту стали діти зі Стрийщини: Анна Максимович, Діана Яцик, Ангеліна Василів, Анна Куш, Вікторія Стаднишин, Яна Снігур та Уляна Гамалій.
Однією з тем для обговорення круглого столу були плани на майбутнє. Тетяна Шаповалова висловила ідею створити асоціацію студентів-ветеранів, яка б активно долучалася до відбудови країни та формування політики пам’яті.
— У мене є ідея об’єднати всіх наших студентів-ветеранів і зробити асоціацію ветеранів в університеті для того, щоб відбудовувати все разом з ними, тому що тільки вони знають краще за нас, що потрібно ветеранам і яке формування політики пам’яті має бути, — запевнила керівниця Центру ветеранського розвитку Тетяна Шаповалова.
Також своїми очікуваннями щодо формування політики пам’яті поділилася мама загиблого героя-студента Лідія Созанська:
— Тема пам’яті — це найважливіше зараз, тому що народ, який не знає свого минулого, не достойний свого майбутнього, адже минуле — це наша історія, яку творять люди. Історія повинна бути живою, діти мають бачити й торкатися речей, що творили цю історію.
