17 лютого колектив Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» презентував результати дослідження впливу війни на українознавчі школи за кордоном. Опитування проходило з листопада 2022 року по січень 2023 року в межах Другого світового форуму українознавчих навчальних закладів «В освіті – сила України», у ньому взяли участь вчителі закордонних шкіл із 32 країн світу. До дискусії щодо результатів долучилися уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, начальниця управління закордонного українства та гуманітарного співробітництва Інна Огнівець, а також запрошені експерти. Захід, присвячений Дню рідної мови, відбувся на платформі Zoom.
Презентація досліджень розпочалася хвилиною мовчання за загиблими героями України. Модераторка події, кандидатка філологічних наук, наукова співробітниця МІОКу Оксана Трумко, оголосила програму заходу: вітальні промови запрошених гостей, оголошення результатів дослідження, коментарі експертів і відповіді організаторів дослідження на питання присутніх.
Першим із вітальним словом виступив проректор з науково-педагогічної роботи Національного університету «Львівська політехніка», доцент Олег Давидчак. Пан проректор зазначив, що академічна спільнота чудово розуміє важливість співпраці з вчителями української мови за кордоном, і всіляко їй сприятиме: «Промоція української мови та українознавства за кордоном завжди була і буде серед пріоритетів Політехніки, а МІОКу як структурного підрозділу нашого університету і поготів».
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь подякував світовому українству за допомогу українським здобувачам освіти через мережі шкіл вихідного дня, які стали базою для десятків тисяч українських дітей: «Те, що ми побачили з цієї презентації, і те, що відбувається зі шкільництвом за кордоном – це волонтерство. Це ініціатива людей доброї волі, які не опускають рук і прекрасно розуміють, що державу треба підтримувати, дітей треба забезпечувати підручниками..». Згодом пан Кремінь додав, що перед державою справді є чимало викликів і завдань, щоб уможливити безперебійне навчання українських дітей за кордоном. Для цього варто проаналізувати країни, де є найбільша концентрація українських здобувачів освіти, та знайти для них додаткові джерела фінансування українського шкільництва (з державного бюджету чи від донорів).
Інна Огнівець, начальниця управління закордонного українства та гуманітарного співробітництва МЗС України, зазначила, що МЗС у тісній взаємодії з МОН на постійній основі надсилає закордонним дипломатичним установам України актуалізовану інформацію щодо освітніх українських платформ, які забезпечують освіту за українською програмою, а також зміни до законодавства в освітній сфері. «МЗС задіяні до питання надання освітніх послуг дітям, які тимчасово перебувають за кордоном через війну і потребують освітніх послуг», – запевнила пані Огнівець.
Директорка МІОКу, почесна професорка Львівської політехніки Ірина Ключковська, у вітальному слові окреслила важливість українських суботніх і недільних шкіл та їхній вплив: «Більш як столітній досвід функціонування українських суботніх і недільних шкіл засвідчує про те, що діти, які там навчалися, і є носіями правдивих знань про Україну за кордоном. Вони є, як мінімум, великими симпатиками України, які в більш дорослому віці будуть взаємодіяти з нами як з державою на всіх можливих рівнях – науковому, бізнесовому, культурному, політичному тощо».
Крім того, пані директорка зауважила, що діти, які будуть залишатися на територіях проживання, і які вже ходять в іноземні школи, будуть швидко асимілюватися, якщо в них не буде постійно підігріватися інтерес до України – із боку батьків, і з боку громадських організацій. Наступні кроки мають бути від української держави.
Перед початком презентації досліджень, провідна соціологиня МІОКу Ольга Долінська коротко прокоментувала основні дані цього опитування. Дослідження проводилось з листопада 2022 року по січень 2023 року у межах проведення Другого світового форуму українознавчих навчальних закладів «В освіті – сила України», що відбувся у грудні 2022 року. Методом збору інформації обрано онлайн-опитування, яке дозволило залучити до дослідження вчителів українознавчих шкіл закордоння з багатьох країн. Основною базою для поширення онлайн-анкети стала карта українознавчих освітніх закладів «Український освітній всесвіт», створена МІОКом у відповідь на запит учасників Першого світового форуму українознавчих суботніх та недільних шкіл, який відбувся у 2018 році. Загалом вдалося отримати 125 відповідей, які соціологиня проаналізувала та які саме презентують. Наостанок пані Долінська закликала вчителів українознавчих шкіл до більшої залученості у подібні проєкти: «Це дозволить нам у майбутньому глибше та ширше аналізувати проблеми та виклики, які постають перед українознавчими школами за кордоном та привернути увагу України, зокрема влади, до них».
Результати дослідження
Результати дослідження озвучила кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця МІОКу Оксана Горда.
В опитуванні взяли участь переважно жінки, чоловіки становили приблизно 10% від кількості всіх учасників. Серед респондентів здебільшого люди з вищою освітою, іноді з науковими ступенями рівня PhD, більшість з них має педагогічний досвід, який зокрема здобули в Україні.
До опитування долучилися вчителі з 32 країн. Найбільше анкет прибуло з Франції. Серед країн-учасниць: Франція, Канада, Польща, Німеччина, Туреччина, Естонія, Італія, США, Австралія, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Словаччина, Аргентина, Бельгія, Велика Британія, Норвегія, ОАЕ, Швейцарія, Швеція, Ліван, Румунія, Японія, Австрія, Греція, Данія, Йорданія, Казахстан, Латвія, Молдова, Узбекистан, Хорватія.
Типи шкіл. 79% опитаних представляють суботні, недільні або суботньо-недільні школи. 8,9% – вчителі загальноосвітніх навчальних закладів, де навчання здійснюється українською мовою. 2,5% – заклади, де вивчається цикл українознавчих предметів. 2,4% – це загальноосвітні навчальні заклади, де як предмет вивчається лише українська мова. 1,6% – це заклади, у яких українська мова вивчається факультативно, 5,6% – це інші школи (загальноосвітні школи, у яких учні навчаються за двомовними програмами – навчання відбувається українською мовою та мовою країни. Також у цьому сегменті загальноосвітні навчальні заклади з різним мовним зануренням. Наприклад ті, в яких 60% навчальних предметів викладають мовою країни проживання, і 40% – українською. Також сюди додали навчальні центри, які проводять приватні заняття з української як іноземної та української мови як успадкованої).
Оплата праці. 44,4% вчителів отримують заробітну плату, 41,9% вчителів-респондентів працюють на волонтерських засадах, 13,7% становлять всі інші (серед них вчителі, які отримують символічну грошову винагороду, погодинну оплату, іноді – компенсацію за дорогу). Ці кошти їм здебільшого виплачують громадські організації. Часом фінансування здійснюється в рамках проєкту, який фінансують різні фонди.
Зміна кількості педагогів у зв’язку з повномасштабним російським вторгненням. 55,6% відповіли, що кількість педагогів збільшилася (в середньому – удвічі). 41,1% – педагогічний штат не зазнав змін. 3,3% відповіли, що штат у них зменшився.
Чи є у школі педагоги, які переїхали до вашої країни з України після широкомасштабного вторгнення рф? 75,8% респондентів відповіли «так». Кількість вчителів, які приїхали з України, у школах-респондентах зросла більш ніж на половину. Ймовірно, у школах відбулася часткова заміна педагогів: звільнилися ті працівники, які працювали до вторгнення. Їх замінили педагоги з України, які прибули після вторгнення.
Чи відбулася зміна кількості учнів у школі після широкомасштабного вторгнення рф в Україну? 76,6% респондентів відповіли, що «так, збільшилася», 20,2% – ні, а 3,2% – «так, зменшилася».
Згідно з результатами, 84,1% учнів, завдяки яким збільшилася кількість учнів у школах – це діти з України, які приїхали після широкомасштабного вторгнення рф в Україну; 13,1% – діти українських мігрантів, які приїхали у країну до широкомасштабного вторгнення рф в Україну; 2,8% – діти, які не мають українське походження.
Який відсоток російськомовних у школі серед дітей з України, які приїхали після широкомасштабного вторгнення рф? 10,9% вчителів-респондентів зазначили, що є від 76% до 100% російськомовних дітей з тих, які прибули з України після вторгнення росії. 15,1% вчителів повідомили, що у них таких дітей було від 51% до 75%. 17,6% респондентів сказали, що в їхніх школах показник від 26% до 50%. 15,2% опитаних зазначили цифри «від 11% до 25%». До 27,7% вчителів відповіли «до 10%». 13,5 % респондентів зазначили, що серед прибулих учнів російськомовних дітей немає.
Не менш важливим елементом дослідження була програма, за якою учні вивчають предмети в школі. 32,2% опитаних зазначали програму, яку розробив колектив школи; 26,6% – програму, розроблену Міністерством освіти і науки України; 20,2% – індивідуально розроблену програму; 7,3% – програму, яку розробила місцева/регіональна шкільна рада; 3,2% – програму ще не розроблено (ймовірно, це школи, які відкрилися нещодавно); 10,5% – інше (наприклад, поєднання двох навчальних програм або програм Міністерства освіти й науки України, адаптованих для суботніх і недільних шкіл).
51,6% представників шкіл повідомили, що їхні заклади видають учням документ, який засвідчує завершення навчання або його проходження. 30,7% респондентів не видають таких документів, але надалі планують. 17,7% опитаних вчителів зазначили, що їхні заклади не видають документів і не планують цього робити.
З-поміж тих респондентів, які зазначили видачу документів, фігурують такі зразки: 57% опитаних видають внутрішній документ, який затверджує директор школи; 17,6% – документ, який затверджує Міністерство освіти і науки України; 5,1% – документ, який затверджує місцева/регіональна установа, відповідальна за шкільну освіту в країні проживання. 5,1% – документ, який затверджує Міністерство освіти і науки країни проживання. 15,2% – інше (наприклад, документ, засвідчений тільки шкільною радою, але не директором; документ, засвідчений і шкільною радою, і директором школи; коли видають два документи – внутрішній для учнів невипускних класів та документ Міністерства освіти й науки України для випускних класів).
З приводу того, чи є потреба видавати сертифікат про рівень володіння українською мовою у школі, 66,1% опитуваних відповіли ствердно. 33,9% респондентів вважають, що сертифікат не є потрібний.
З-поміж найпоширеніших труднощів, які постають перед українськими школами закордоння, переважають проблеми з приміщенням (його відсутність або недостатня кількість коштів для оренди); гостра потреба у посібниках, навчальних матеріалах, зокрема з української літератури; переважання різновікових, різнорівневих і великих класів (наприклад, в одній групі трапляються діти з різним рівнем знання української); недостатнє фінансування школи, у тому числі брак коштів на оплату послуг вчителів; мовний бар’єр (мовна адаптація російськомовних учнів, які до переїзду за кордон не розмовляли українською); технічне забезпечення (брак інтерактивних дощок, інтернету тощо).
Виступи експертів
Почесна консулка Канади в Україні, докторка Оксана Винницька-Юсипович побудувала свій коментар довкола тези про важливість сертифікації навчання за кордоном: «Без документу про освіту, який зараховується учневі до свідоцтва, участь учня у доповняльних суботніх школах закінчується на рівні 5–6 класу. Тому дуже засмучують результати, які вказують, що учні лише 5,1% шкіл отримують документ, який затверджує місцева установа, і 5,1% – документ, затверджений Міністерством освіти і науки країни проживання».
На питання про те, як залучати дітей, які виїхали з України, почесна консулка розповіла про два важливі кроки: підтримувати вимоги демократичного світу (тобто дитина ретельно ходить у місцеву державну школу – англійську, німецьку, польську чи будь-яку іншу – упродовж тижня, а в доповняльну українознавчу – на вихідних) та вибудувати в Україні систему дитиноцентризму, за якої вимушено переселені діти за кордоном не страждатимуть від нереалістичних завдань і вимог.
«Таким чином доповняльні школи за межами України будуть доповнювати освіту учнів українознавчим знанням, за участь у таких школах учні отримують визнання як у країнах проживання, так і в Україні, без додаткових документів. І коли прийде час, коли ці учні повернуться в Україну (а ми цього дуже хочемо), навчальний процес буде спиратися на сильні сторони цих учнів, наприклад – їхнє володіння іноземними мовами, та посилювати їхні слабкі сторони – знання української мови» – підсумувала почесна консулка.
Керівниця центру вивчення та плекання української мови «Зернятко» (Італія) Галина Барляк підтримала важливість сертифікації: «Сертифікація – це необхідна складова навчального процесу як у контексті вивчення української як іноземної, так і успадкованої. Сертифікат – це легітимний документ міжнародного зразка. Ми не можемо нехтувати документами, які дають можливість засвідчити рівень володіння. Дитяча сертифікація в стінах школи – це підготовка до ймовірної, можливої сертифікації дорослого в майбутньому».
Директорка української суботньої школи «Сонце в долонях» (Німеччина) Роксолана Рахлецька розповіла про діяльність школи в час війни та запровадження низки корисних ініціатив. З приводу сертифікації, директорка відповіла: «Виписку зі школи я подаю батькам, і вони можуть вносити її у німецький табель, але не всі школи це визнають». З-поміж труднощів роботи, пані Рахлецька відзначила складність адаптації підлітків. Для багатьох з них вимушений переїзд був травматичним відриванням від спільноти і друзів, тож ті відчайдушно хочуть повернутись на Батьківщину.
Захід завершився серією коротких питань і відповідей. Директорка МІОКу Ірина Ключковська підбила підсумки дослідження, подякувала вчителям та запрошеним експертам за участь і закликала освітян до продовження діалогу: «Кожен і кожна з вас – це герої українського освітнього фронту».
