3–7 жовтня 2022 року у Львові відбувся щорічний міжнародний форум «Екуменічний соціальний тиждень», головною темою якого стала «Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей». Впродовж п’яти днів представники влади, ЗМІ, соціальних організацій, церков, освіти роздумували над поняттям мандрівної ідентичності в різних вимірах та осмислювали цінності, якими живе Україна й світ під час російсько-української війни. Організаторами події стали Інститут екуменічних студій, Український католицький університет, Фонд Конрада Аденауера в Україні.
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою, підтримуючи цю особливо актуальну сьогодні ініціативу, у межах форуму організував і провів панельну дискусію «Виклики ідентичності в час війни. ВПО, мігранти», яка відбулася 7 жовтня у залі Захарієвича головного корпусу Львівської політехніки.
Відкриваючи подію, отець Роман Фігас, науковий співробітник Інституту екуменічний студій, привітав усіх учасників дискусії та подякував МІОКу за залученість до проєкту. Отець Роман підкреслив важливість тематики панельної дискусії: «Протягом цього тижня ми багато говорили про ідентичність та мігрантів. Як зазначили на форумі, протягом трьох місяців війни близько 14 мільйонів українців залишили свої домівки. Україна у цьому плані є унікальною країною, де за такий короткий термін переселилося так багато людей. Виникають запитання: що ми можемо зробити разом? як переосмислити нашу ідентичність?».
Ірина Ключковська від імені МІОКу та Національного університету «Львівська політехніка» висловила подяку Українському католицькому університету за системний підхід і реалізацію такого важливого проєкту, як «Екуменічний соціальний тиждень»: «Ми маємо велику честь залучитися до проєктів УКУ. Можемо з гордістю сказати, що МІОК має свою власну історію співпраці з Вами, яка надає великий практичний досвід та можливість його реалізувати в майбутньому».
Промовцями дискусії стали Олексій Позняк – канд. екон. наук, старший науковий співробітник, завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України; Мирослава Керик – канд. істор. наук, голова правління Фонду «Наш вибір», співробітниця Інституту Філософії та соціології Польської Академії Наук; Світлана Одинець – канд. наук у соціальній антропології, міграціологиня, журналістка; Ярослава Хортяні – членкиня Екзекутивного комітету Світового Конґресу Українців (СКУ), голова Комітету з питань членства в СКУ, голова Товариства української культури в Угорщині; Владика Степан Сус – Єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, титулярний єпископ Зігріса, голова Пасторально- міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ; Микола-Мирослав Петрецький – політик, депутат румунського парламенту, президент Союзу українців Румунії; Ірина Ключковська – канд. пед. наук, доц., директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка».
Модерувала дискусію Оксана П’ятковська, заступниця директора МІОКу. Для того, щоб зрозуміти й осягнути сенси мандрування ідентичності людей, які вимушено мандрують, вона поставила панелістам низку цікавих запитань: як відбуваються процеси міграції сьогодні; як вони змінилися після початку повномасштабної війни; якими є мігранти – носії мандрівної ідентичності, та хто вони; де вони опинилися сьогодні фізично й ментально; що і як впливає на трансформацію ідентичності мігрантів; які є визначальні маркери ідентичності для мігрантів з України в умовах війни (мова, культура, релігія, цінності, історична пам’ять, політика, цивілізаційний вимір); як має діяти Україна в цих умовах, та якою має стати її політика щодо мігрантів, щоб їхня мандрівна ідентичність обрала правильний вектор руху?
На ці та інші запитання змістовно та цікаво відповіли учасники дискусії. Зокрема, у свій день народження до дискусії приєднався владика Степан Сус, який наголосив, що «Сьогодні ми маємо нову хвилю мігрантів, яка спричинена війною. Нова генерація людей приїхала в Європу та інші країни. Власне спілкуючись з нашими людьми, які вимушено мігрували, помічаю, як вони по-різному починають переживати цю міграцію. По-перше, багато з них починають бути більшими українцями. Ці люди починають по-іншому відкривати для себе Україну, традиції та церкву. По-друге, наші люди нагадують Європі про щось дуже цінне й важливе для світу. Можливо, у цьому й полягає наше покликання – страждаючи, нагадувати світу про важливі та справді цінні речі». Насамкінець владика зазначив, що незважаючи на великі труднощі, важливо плекати та нести цінності, які жодна куля не зможе забрати в українців.
Олексій Позняк у своєму виступі поділився власними дослідженнями та спостереженнями щодо динаміки міграційних процесів. Зокрема, він зазначив: «Односторонній виїзд мав місце десь до кінця березня – початку квітня. Це був в основному вимушений виїзд з України. Що змінилося у квітні? Односторонній виїзд змінився багатосторонніми міграційними потоками. По-перше, відновився малий прикордонний рух, який дозволив повертатися жінкам з дітьми на короткий період, щоб побачитися з чоловіками та рідними. Згодом десь у травні-липні ми спостерігали пік прибуття по суботах. Отож, треба розуміти, що до статистичних даних входять і тимчасові поїздки туди й назад. Відповідно масштаби міграції сьогодні реально є значно менші, ніж вони були в лютому-березні». Загалом пан Позняк окреслив різновиди міграційних потоків з України, спробував пояснити значну різницю даних щодо кількості вимушених мігрантів у Європі. А ще підкреслив важливість розробки комплексної політики щодо мігрантів з України та збереження соціальних зв’язків із ними.
Про ситуацію з українськими вимушеними мігрантами в Польщі поділилася Мирослава Керик. Вона розповіла про виклики, які виникають перед українськими вимушеними мігрантами в країні: «Більшість мігрантів – російськомовні. Один з викликів полягає у тому, що коли вони входять до місцевих шкіл, то починають вивчати польську. Фактично, польська відтісняє українську мову. Вони стають двомовними, але другою стає мова країни, у якій вони живуть». Окрім цього, пані Керик розповіла про можливі загрози асиміляції українських вимушених мігрантів, якщо за кордоном не буде достатньої кількості українських організацій. Доповідачка висвітлила питання української діаспори та її важливості у відносинах між Польщею й Україною.
Продовжив дискусію Микола-Мирослав Петрецький, який привітав учасників панелі та зазначив актуальність теми. Пан Петрецький описав ситуацію з вимушеними українськими мігрантами в Румунії та розповів про підтримку з боку української меншини в країні. Він також згадав і про підтримку українських мігрантів з боку влади країни та окреслив заходи, які вона здійснила щодо надання біженцям різносторонньої допомоги (медичної, фінансової, правової тощо). Окрему увагу було присвячено освітній системі в Румунії та особливостям навчання українських дітей у школах. Також Пан Петрецький підкреслив: «Великим плюсом збереження української ідентичності в Румунії є наявність Української Церкви. Все, що ми зараз робимо як в культурних, так і політичних заходах – ми завжди беремо до уваги і переселенців. Тобто ми змінили формат наших подій та організовуємо їх так, щоб у них були включені і переселенці».
Світлана Одинець зробила акцент на вимушених мігрантах з України в Швеції. Так, вона коротко розповіла про становище та популяцію українців у Швеції до початку повномасштабної російсько-української війни, та як все змінилося після 24 лютого. Окрім цього, пані Одинець наголосила на особливостях української вимушеної міграції: «Українська хвиля міграції сьогодні абсолютно унікальна в Європі як якісно, так і кількісно. Кількісно – це найбільша хвиля з часів Другої світової війни. Якісно вона є унікальною, бо біженці з України не хочуть залишатись у Європі на постійно. Як тільки війна закінчиться – дуже багато людей хочуть повернутися додому. І ми бачимо приклади з різник країн, коли українці хочуть забезпечити навчання своїм дітям в українській школі. Українці-біженці відмовляються від самого слова «біженці». Вони хочуть відокремити себе від цього феномену типового біженця, до якого звикла Європа. Отож, українська міграція змінює образ того, хто може бути біженцем. Це люди, орієнтовані на освіту, роботу та самореалізацію».
У своєму виступі Ірина Ключковська підкреслила, що: «Ми змінюємося не тільки в Україні, але й закордоном. Як ми змінимося? Сьогодні питань більше, ніж відповідей, адже зараз ми знаходимося в умовах тектонічного зламу, коли все міняється. Цей процес змін і формувань буде стосуватися не лише українців в Україні, але й глобального українства загалом. Глибоко переконана, що зараз буде народжуватися новий глибинний феномен світового українства. Не буде «ми тут», а «ви там». Буде єдине «ми» – глобальне українство».
