На недавньому засіданні Вченої ради Національного університету «Львівська політехніка» відбулося жваве обговорення питання про участь навчального закладу в міжнародних освітніх програмах. З інформацією виступив проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків професор Юрій Рашкевич.
Йшлося головним чином про участь навчально-наукових інститутів і кафедр у програмі Європейського Союзу Erazmus+. У цьому сенсі найбільшу активність виявив Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій, науковці якого подали сім проектних пропозицій, тоді як інші – по 1–3 або жодної.
Про важливість і актуальність міжнародної освітньої кооперації, зокрема про роль грантів Британської ради, говорили керівник Центру міжнародної освіти Університету Ігор Олексів. Завідувач кафедри електричних машин Інституту енергетики і систем керування професор Василь Ткачук поділився майже 15-річним досвідом запровадження подвійних дипломів за програмою чотирьох вищих навчальних закладів – Львівської політехніки, університетів німецького міста Гіссена, польської Лодзі й естонського Таллінна. Як приклад, щороку 1–2 студенти третього курсу виїжджають до Гіссена на річне навчання за бакалаврською програмою з посиленою практикою, потім вони продовжують заняття у своєму університеті. На захист дипломних робіт регулярно приїжджають німецькі професори. Натомість випускники інституту отримують подвійний диплом – український та німецький.
Завідувач кафедри адміністративного та фінансового менеджменту Інституту адміністрування та післядипломної освіти професор Назар Подольчак поділився міркуваннями щодо активізації участі викладачів Львівської політехніки у міжнародній освітній співпраці за програмою академічної мобільності з огляду на ту інформацію, яку отримав під час місячного стажування у Технічному університеті Лодзі.
Підсумовуючи обговорення, ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало зазначив, що з першого вересня цього року скасовують такі «почесні звання» як університет національний чи самоврядний дослідницький. Нині цей титул потрібно виборювати на конкурсній основі. А одним із головних критеріїв здобуття цього звання буде участь університету в міжнародних освітніх програмах.
Ми попросили проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків професора Юрія Рашкевича прокоментувати хід обговорення цього питання на Вченій раді Університету.
– Юрію Михайловичу, попрошу вас ознайомити ширше коло зацікавлених із програмою Erazmus+.
– Багато років усіх на слуху була програма «Темпус». На зміну їй прийшла комплексна програма Erazmus+, яка має різні підпрограми або так звані лінії, зокрема К-1, К-2 тощо. Лінія К-1 – це міжнародна програма академічної мобільності. Сьогодні ми маємо 11 виграних грантів. Наші західні партнери, провідні університети, отримали фінанси, щоб представники Львівської політехніки (студенти, викладачі) мали змогу пройти за кордоном семестрове навчання, а науковці – поїхати викладати, брати участь у різноманітних науково-практичних конференціях і семінарах. Найпріоритетнішою для нас є лінія К-2, що має назву «Розбудова потенціалу». Це дуже дорогі проекти: їхня вартість сягає до одного мільйона євро. Якщо у проекті беруть участь 4–5 наших університетів, то виходить по 150 тисяч євро на кожний. З цієї суми 30% скеровується на придбання обладнання. А це означає, що та чи інша кафедра (а такі проекти спираються переважно на кафедри) може придбати за 50 тисяч євро нову сучасну апаратуру чи прилади.
– Наскільки я розумію, рівень участі Львівської політехніки у міжнародних освітніх програмах не може задовольнити ані Вчену раду, ані ректорат. Що гальмує цю важливу справу?
– Є проблеми, які від нас не залежать, а є наші внутрішні проблеми, «вузькі місця». Почну з речей об’єктивних. Все важче стає знайти у зарубіжних університетах лідера команди, який бере на себе велику частину роботи з адміністрування реалізації того чи іншого гранту. Він отримує Євросоюзу кошти і розподіляє між університетами, зокрема українськими. Це відповідальність і певні фінансові ризики. Бо Єврокомісія певним чином – це аналог нашого КРУ, яка прискіпливо аналізує доцільність тих чи інших витрат після завершення проекту. Якщо витрати були недостатньо обґрунтованими, гроші стягають з університету, який їх розподіляв. У зв’язку з цим я звертався до членів Вченої ради з проханням активніше співпрацювати із західними колегами, переконувати їх бути тими лідерами або так званими гранд-голдерами.
Тепер – про наші внутрішні проблеми. Написання проектної пропозиції – складна і довготривала праця. Не так багато у нас є викладачів і науковців, котрі мають для цього достатню кваліфікацію. Тому ми плануємо (і це відображено в ухвалі Вченої ради) з наступного семестру запустити систему підвищення кваліфікації, своєрідні курси, де 40–50 осіб з різних інститутів проходитимуть навчання зі складання проектних пропозицій за програмою Erazmus+. Ще одне наше «вузьке місце» – це недостатній рівень мовної підготовки наших фахівців. Краще відразу писати проектні пропозиції англійською мовою, а не перекладати з української. І ще одна проблема – інформаційне забезпечення. Ухвалою Вченої ради також передбачено продовжити роботу щодо розширення доступу співробітників та студентів до інформаційних ресурсів з різних питань міжнародного наукового та освітянського співробітництва, забезпечити регулярне оновлення змісту спеціалізованих веб-сторінок на сайті Львівської політехніки.