Вступаючи до університету, студенти думають, що будуть вчитися двадцять чотири години сім днів на тиждень, але Львівська політехніка ― це не лише про навчання, а й про спільноту. Найактивніші студенти долучаються до організування заходів, що урізноманітнюють життя університету. Про свій шлях до позанавчальної активності, а також про те, як стати частиною університетської спільноти, нам розповідає Софія Кравець, голова профбюро ІППО.
― Поділися своїм досвідом позанавчальної активності. Як ти прийшла до цього?
― Щодо мого шляху, то це доволі цікаво. Траплялося багато випадків, коли можна було опустити руки, але я ні разу не здалася, йшла тільки вперед. І дуже задоволена, що моє студентське життя саме таке. Так, можливо, карантин, а тепер війна внесли свої корективи, та я рада, що познайомилася з такою великою кількістю людей.
Ще на першому курсі я знала, що таке «Осінь Політехніки», і дуже хотіла виступити на її сцені. Ми сконтактувалися з профбюро, прийшли на кастинг КВН – і наша команда перемогла. Відтак подалися на «Осінь Політехніки». Уяви: ми першокурсники – і виступаємо на сцені «Осені Політехніки». Була шалена підтримка і просто нереальні емоції.
Потім я продовжила свою діяльність у профбюро. Переважно писала пости на нашу сторінку. Коли я була на другому курсі, змінився голова профбюро, і новий очільник запропонував мені стати головою спортивного відділу. Це також був дуже хороший досвід: я провела футбольний турнір і комунікувала зі студентами. На третьому курсі мене запросили бути другим помічником голови профбюро. Я знову погодилась і тоді зрозуміла, як багато відповідальності має голова та якою важливою є допомога. Власне, на третьому курсі було чимало різного, оскільки почався суворий карантин. Ми проґавили певну кількість першокурсників, адже через карантин не було зустрічей. Той рік виявився важким.
На четвертому році мого навчання я балотувалася на голову профбюро. Щиро вдячна студентам, що обрали мене. Але це знову був непростий рік, хоча ми й вийшли на сцену «Осені Політехніки» і пройшли до фіналу. Емоції зашкалювали, і це було круто. Ми мали грандіозні плани, проте війна все змінила. Єдина наша справа нині – волонтерство. Хочу закликати студентів, щоб жоден із них не зупинявся, не важливо – війна чи карантин. Ти маєш рухатися вперед і вірити в себе та своє майбутнє.
― Кому буде цікаво долучитися до позанавчальної активності? Що вона дає?
― Це мають бути активісти, які прагнуть яскравого студентського життя. Люди, які не просто будуть сидіти в аудиторії та читати книжку, а творитимуть і гуртуватимуться. Ті, що будуть рухатися вперед, насамперед удосконалюватися та відкривати свої таланти. Активність у студентському житті дуже важлива. Я б радила першокурсникам спробувати. Інколи це нелегко, адже непросто поєднувати з навчанням, але зрозумійте: коли ви не тільки вчитесь, а й підтримуєте життєдіяльність свого вишу, то здобуваєте великий досвід на майбутнє. Ніхто не скаже, що ви робите щось погано. Навпаки, вам скажуть: ви молодці. Така активність потрібна всім, бо студентські роки ― це такий яскравий період у житті, який пам’ятатимеш усе життя. Як на мене, варто зголоситися до профбюро, яке є в кожному інституті і яке допоможе вам легко здобути цей досвід, а також розкрити себе та свої таланти. Ви навіть зможете зрозуміти, ким хочете бути насправді.
― Як до вас зголоситися?
― У докарантинний і довоєнний час в університеті завжди відбувався День першокурсника. Це коли першокурсники знайомляться зі своєю групою та кураторами. На такий захід приходив наш директор Володимир Ортинський, і ми також відвідували його й розповідали про наше профбюро: що саме робимо, які види діяльності провадимо. Наводили статистику, скільки першокурсників залучили з минулого року, і ділилися відеосюжетами. Крім того, ми завжди прикріплювали наші соцмережі, щоб нам туди писали та легко приєднувалися. В нас є різні відділи, і кожен міг обрати той, де хотів би себе спробувати. Відразу після цього в нас відбувалася зустріч з активістами, які зголошувалися до профбюро, щоб провадити активну діяльність. Ми з ними знайомилися, кожен розповідав про себе. Потім розподіляли по відділах, розповідали, яка буде робота. Також ми як профбюро складали план на перший семестр, наприклад, прописували заходи, які хотіли провести. Узгоджували це, і кожен відділ брався за свою роботу. А ще студенти могли звернутися до деканату, запитати номер голови профбюро, зателефонувати й розповісти, що хочуть робити і ким себе бачать.
― Як усе змінилось із запровадженням дистанційного навчання? Чи є місце позанавчальній активності?
― Онлайн-навчання внесло свої корективи. У нас немає такої комунікації, яка була в реальному житті. Ми зустрічаємося в Zoom, комунікуємо в телеграмі, але це зовсім не те. Щодо активностей, то їх значно поменшало, а в перший рік карантину практично не було, щоб не поширювати хворобу. Минуло два роки, і ми взялися відновлювати роботу.
У 2021 році, попри те, що навчання в університеті відбувалося в онлайн-форматі, провели «Осінь Політехніки». Ми знову побачилися наживо і разом працювали над сценарієм. Це був галас, сміх, хоча й інколи траплялися якісь негаразди, але це і є справжнє студентське життя. На сцені «Осені Політехніки» ми три роки поспіль стукали в двері, щоб пройти до фіналу, та цього разу нам вдалось. Я думаю на це вплинуло те, що ми після двох років карантину нарешті зустрілися і в нас відкрилося друге дихання. Але із запровадженням нових карантинних зон захід тимчасово припинили, а коли розпочалося повномасштабне вторгнення ― змушені були скасувати фінал.
― Над чим нині працює профбюро?
― У такий нелегкий для українців час єдина наша мета – допомогти наблизити перемогу України. Я щиро радію, що в нашому інституті стільки добрих і відчайдушних хлопців та дівчат, які не шкодують коштів на добру справу. В нас була ситуація, коли відразу після вторгнення я особисто збирала гроші для знайомої, чоловіка якої відправили на Донеччину, оскільки її сім’я просто не мала що їсти. Мені кидали скрин 100 гривень і писали: «Я більше не маю, це останні мої гроші ще зі стипендії». Ми відчуваємо, як кожен хоче допомогти. Наразі ніяких видів активності, крім волонтерства, не провадимо.