Започатковуємо серію дописів-спогадів про Львівську політехніку. Автори текстів – працівники або випускники, які у своїх мемуарах згадують Alma Mater.
«Репортаж» – так назвав Ігор Старосольський записи про своє життя, які знайшли видавниче втілення 2000 р. у книзі «Крутими дорогами. Спомини: вересень 1939 – січень 1987 р.».
Ігор Старосольський (1908–1988) – випускник Львівської політехніки, архітектор, асистент Львівського політехнічного інституту, член Спілки архітекторів, реставратор, політв’язень.
Ігор народився у родині Дарії та Володимира Старосольських. Батько – адвокат, доктор права, професор, громадсько-політичний діяч, співорганізатор добровольчого легіону Українських січових стрільців, з 1939 р. в’язень таборів НКВС. Мати, з роду Шухевичів, – українська громадська діячка, музикантка, репресована в 1940 р.
Спогади Ігоря Старосольського розпочинаються подіями 1 вересня 1939 р. – початком Другої світової війни, саме тоді Львів зазнав німецьких бомбардувань; далі він розповідає про окупацію Червоною армією західноукраїнських земель і встановлення радянської влади; описує насильницьке вивезення на три роки до Казахстану; згадує перебування в Кузбасі та працю в трудармії; приїзд на Батьківщину після закінчення війни; незабаром арешт, суд, табори Сибіру, звільнення і знову повернення до Львова. Стилістика та граматика автора збережені.
Вересень 1939 р. – квітень 1940 р.
«…У Політехніці був воєнний шпиталь. Я зайшов туди і побачив багато молодих людей, а між ними кілька знайомих інженерів, що творили міліцейську залогу на території Політехніки-шпиталя.
Усі були озброєні, з червоними опасками на руках. Я зголосився до компанії, що охороняла мою Alma Mater <…> Я чи не тиждень охороняв Політехніку. Начальником там був інж. Зубенко, а коли він зник – Вуна Раковський, а по нім я. Не знаю, як так сталося, але залога усіх, хто приходив до колишньої Політехніки, скеровувала до мене. Наприклад, «мій» ректор, який в 1938 р. вручав мені диплом інженера-архітектора, проф. Сухарда з товаришем просилися в хімічний корпус».
«Я працював в Політехніці. Катедра «Будови міст» була розташована в будинку бібліотеки в двокімнатному приміщенні західного крила споруди – просто перед нашими вікнами (родина Старосольських мешкала на вул. Уєйського, 4, тепер Устияновича. – Прим. ред.). Я був молодшим асистентом (зараз – ляборантом), а крім мене, був ст. асистент, інж. архітектор Степан Козакевич. Праця мені була «по душі», а лекції проф. Філіпковського незвичайно цікаві».
«Запам’ятались мені організаційні збори профспілки працівників Політехніки. Відбувались вони у великому, амфітеатральному залі у головному корпусі. Провадив збори польський комуніст Жаба <…> Збори вів він польською і українською. Кандидати в члени спілки «сповідалися», після чого всі голосували, чи «деліквент» (з латини – правопорушник, автор іронізує. – Прим. ред.) достойний стати членом спілки. Очевидно, таке було і зо мною».
«А потім був похід-демонстрація з транспарантами і портретами. Не можу пригадати нагоди, але весь фасад Політехніки був оздоблений червоними прапорами і портретами».
«…Якось зник асистент катедри Ст. Козакевич! З професором говорили ми про всяку можливість і рішили, що ключ від катедри «в разі» я повішу в їдальні (власного помешкання. – Прим. ред.) при дверях з коридору…»
Березень 1946 р. – листопад 1950 р.
«Зайшов я в Політехніку. Були ще професори Багенський та Мінкевич. Їх асистенти виїжджали, і мені «засвітило». Згодом я вніс заяву на кафедру проф. Мінкевича, і мене оформили. Раптом виявилося, що професор Мінкевич також їде і зав. його кафедрою стає проф. Багенський. Всі кафедри об’єдналися під його керівництво і я став (як мріяв) його асистентом».
На той час «архітектурний факультет Львівської політехніки ліквідовано. Спеціяльність архітектора в радянських вищих школах (інститутах) можна було осягнути на Архітектурному факультеті Будівельного інституту або архітектора-художника – в Художньому інституті. У Львівському політехнічному інституті осталась тільки «кафедра архітектури» і то, думається, тільки тому, що в Інституті був професор Іван (Ян) Олександрович Багенський».
«Зараз він очолював і провадив архітектурне проєктування трьох кафедр, які існували до війни і якими керували: проф. Мінкевич (2 асистенти і 1 ад’юнкт), Дердацький (2 асистенти) і Багенський (2 асистенти). Себто були тоді 3 професори, 6 асистентів і ад’юнкт. Разом 10 викладачів. Зараз було нас тільки двоє – проф. Багенський і я, а згодом стала працювати ляборантом, а потім асистентом арх. Є. Я. Красноутська (з Одеси)».
«Навантаження працівників оцінювано не як в Архітектурному інституті, але як в Будівельному, де архітектура вважалась побічним, доповняючим предметом. В результаті я, працюючи з 3-ім, 4-тим курсами і половиною п’ятого (в групі було 25 чол.) і консультуючи диплом на проєктування, не мав повного навантаження і мусів додатково заніматися з нижчими курсами (архітектурні форми, які вела високоінтеліґентна доцент з Ленінграду – Дімітрієва, а також по плянуванню міст, які проводив інж. Луцик, колишній асистент кафедри «Будови міст», кер. проф. Врублев). На кафедрі я сидів з рання до вечора…»
«Роботою я просто захоплювався. Перший рік я до непритомности «асистував» професорові при його консультаціях і «ріс» – вчився, чи пригадував. Потім я вважався добрим керівником курсових і дипломних проєктів. Мене навіть фотографували при консультуванні дипломного проєкту і помістили в студентській газеті. А студенти (багато дівчат) були в загальному дуже здібні. Переважно це були діти зі східних областей України або з Росії чи навіть Середньої Азії. У мене з ними всіма була велика дружба і взаємна симпатія».
«Згодом я з приємністю стверджував, що колишні «мої» студенти стали пізніше керівними архітекторами-проєктантами (А. М. Шулєр, І. В. Базарник (до них я не пхався, бо вони уже кінчали), В. Дорошенко, А. Рудницький, М. Д. Вендзілович, В. Консулов, Я. Назаркевич, Я. Новаківський, І. Сердюк, Радомський, Р. Липка і багато других, що працюють у Львові, Донбасі, Чернігові і др.)».
«На кафедрі ще з довоєнних часів остались рисунки кращих курсових проєктів студентів, а також альбоми з пояснювальними записками, фото, обмірами плянів, фасадів і ін. господарських загород, церков і цивільних споруд, які студенти колись робили по темі «Inwentaryzacja wsi» на кафедрі «Architektury Polskiej» у проф. Осінського. Частина цих альбомів находилась в приміщенні, яке займав зі своєю кафедрою (будівельні конструкції) доц. Беділо. Він з особливим нехтуванням відносився до альбомів з обмірами сакральних споруд (дерев’яні церкви та дзвіниці) і давав їх студентам для повторного використання як рисунковий папір. Не пам’ятаю уже, хто зі студентів похвалився мені, що має звідтам комплект обмірених креслень пам’яток архітектури 1760 р. – митрополичої палати при соборі св. Юра у Львові, які я робив в часі студентських вакацій разом зі своїм товаришем Орестом Яцівим та Станиславом Ягелло. Я заміняв ці цінні обміри палати (одинокі, які коли-небудь робилися) на папір з курсових проєктів. Робив це з болем серця, бо проєкти студентів були дуже добрі і красиві, але вважав, що обмірні креслення цінніші. Згодом вийшло розпорядження всім давнім кафедрам передати усі бібліотеки і матеріяли (фото, кліші і рисунки) в Головну бібліотеку. Там їх скинули в одну купу (як мені сказано) на стриху. Про долю цих книг і матеріялів не знаю. А були там матеріяли, безцінні для істориків архітектури і реставрації пам’яток архітектури («Inwentaryzacja wsi»)».
«Про працю в Політехнічному інституті асистентом у проф. Багенського я мріяв ще в Казахстані. Сповнились також і інші мої наміри. При кафедрі іноземних мов організувались курси для викладачів з англійської мови. Я, очевидно, поступив на них і здав англійську мову до кандидатського мінімуму. Також закінчив курс автомобілізму і навіть трохи їздив, але чомусь не здавав.
На дворічний курс університету марксизму і ленінізму, що організовувався при ЛПІ, мене висунули як представника кафедри. На другий рік навчання в університеті стало обов’язковим. Коли я вже закінчив і ходив «гоголем», професор Багенський і Красноутська ще навчались…»
Квітень 1956 р.
«Після повернення виникло питання моєї роботи. Про працю в Політехнічному інституті я і не думав. Очевидно, пішов поклонитися професору Багенському. Та й взагалі подихати атмосферою інституту, а там – нові люди та й нові порядки. Кафедра архітектури і проєктування стала окремим архітектурним факультетом ЛПІ зі своїми кафедрами і властивими факультетові посадами. «Мої» колишні студенти стали викладачами та керівниками кафедр».
