На початку вересня коло головного корпусу Львівської політехніки знову зустрілися випускники факультету автоматики, які 50 років тому отримали свої перші путівки у життя. Був серед них і Валерій Корепанов, нині заступник директора Львівського центру інституту космічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії та премії Кабінету міністрів України.
Серед своїх однолітків, які кожні п’ять років збираються коло головного корпусу на чергову зустріч однокурсників, Валерій Євгенійович – гість нечастий. Високий, підтягнутий, діловий – він вигідно вирізнявся серед своїх однокурсників. Було цікаво довідатися, як склалася його доля по закінченню Політехніки.
– Свою трудову діяльність я розпочав на посаді інженера Фізико-механічного інституту НАН України, – поринає у минуле Валерій Корепанов. – Відтак працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу СКТБ. У 1966 році мене запросили на посаду заступника директора з наукових питань у Львівському центрі Інституту космічних досліджень НАНУ – НКАУ. Посада спонукала до постійного наукового росту. Тож у Львівській політехніці здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, а вже у часи Незалежності України – ступінь доктора технічних наук.
Основна галузь моїх наукових зацікавлень – розвиток теоретичних та методичних аспектів дослідження електричних і магнітних полів у різних середовищах: космічній плазмі, морській воді й у грунті; розробка та виготовлення різних типів магнітометрів та електрометрів. Окрім цього, досліджую методику моніторингу електромагнітних провісників природних катаклізмів, готую і проводжу різні міжнародні космічні експерименти. У сфері моїх зацікавлень – електромагнітні дослідження в космічній і наземній геофізиці. Я – у постійному пошуку. Хотілося б, щоб цей процес продовжувався.
– При такому великому науковому багажі, напевне, маєте свою школу?
– Школа наукового космічного приладобудування сформована у Львові наприкінці 60-років минулого століття моїм учителем професором Богданом Блажкевичем і я мав за честь продовжувати її поступ. На її рахунку близько десяти успішних космічних експериментів, серед яких – «Вега», «Марс-6, -7», «Інтербол», «Варіант», «Потенціал» та інші. Ми створили цілий ряд унікальних космічних приладів, параметри яких перевищують світові показники аналогічної продукції. Отримані оригінальні наукові результати знайшли своє відображення у понад 600 наукових роботах, зокрема у двох монографіях, маємо 35 винаходів. Нові розробки нашого колективу впроваджено не тільки в космічних наукових доробках, а й у народному господарстві України. Передали українським установам ряд приладів для пошуку нафти і газу, прогнозу землетрусів в Україні, моніторингу стану нафто- й газопроводів, за що Львівський центр і отримав Премію Кабінету Міністрів України. Цими сучасними геофізичними приладами нині успішно користуються більш як у 20 країнах світу, охоплюючи США, Японію, ЄС.
– Які у Вас враження від нинішньої зустрічі?
– Дуже приємні, та майже нікого, окрім дівчат, впізнати не можу. Знаю, що всі вийшли в люди, а тепер уже, на жаль, на пенсії. Здається, що працюю не лише я. Мені моя робота подобається щораз більше і тішить, що я іще в строю. Тобто, що більше живу, то цікавіше жити. Зазвичай на такі зустрічі не потрапляю, бо часто їжджу у відрядження, а тут трохи прихворів, але навіть з температурою прийшов на хвильку – дуже хотілося побачити товаришів.
– Викладачів пригадуєте?
– Ось стоїть пан Голембо. Йому вже теж під 80, а він ще викладає. Інші, на жаль, уже не з нами. Мені дуже імпонував високий рівень викладачів-професорів, стояти з якими поруч було великою честю: Теофіла Величка, Бориса Швецького, Богдана Блажкевича. Багато нинішніх викладачів, на жаль, не розуміють, що мають постійно підвищувати свій професійний рівень. Тим паче, що до цього спонукає й нова реформа освіти: студенти обиратимуть собі найкращих. Прикро, що наші професори, яким доводиться виступати на міжнародних конференціях, без доброї англійської не можуть рухатися вперед, хоча рівень досягнень у них буває значно вищий, ніж у їхніх закордонних колег.
– Що хотіли б побажати нашим студентам?
– Вчитися, вчитися і ще раз учитися. Наші випускники думають, що на Заході на всіх падає манна небесна. Це не так. Там студенти вчаться набагато сумлінніше. Я часто буваю у закордонних університетах і мені стає сумно, адже за рівнем знань тамтешні стоять значно вище. Я якось був членом ДЕКу в Політехніці, і з подивом відзначив, що часто випускники не розуміли простої істини: без знань, вони ніхто і ніщо. А світ щоразу стає відкритіший, доступніший і про це треба пам’ятати, адже скрізь потрібні люди із знаннями, а найбільше – нашій країні.
…Від одногрупників довідалася, що Валерія Корепанова за наукові досягнення нагороджено орденами і медалями, дипломами, грамотами, відзнаками. Незважаючи на величезну завантаженість, він є членом редколегій кількох українських і зарубіжних журналів, радником голови Державного космічного агентства України… Тож Політехніка має ще один привід пишатися своїм випускником.