Незважаючи на економічні труднощі, НДЛ-40 кафедри механіки та автоматизації машинобудування ІІМТ успішно працює і розв’язує складні завдання для виробничих потреб.
Якщо колись у лабораторії працювало понад 130 осіб, то тепер у науково-дослідній роботі бере участь лише викладацький склад і кілька робітників. Однак і такими скромними силами механіки успішно провадять дослідження у сфері пакування, комп’ютерних систем керування та автоматизації виробничих процесів засобами вібраційної техніки, зокрема – вібраційних машин для ущільнення бетонних та газобетонних виробів, транспортних вібраційних маніпулювальних систем тощо.
Зокрема, директор ІІМТ професор Олексій Ланець, завідувач НДЛ-40 доцент Володимир Боровець та провідний спеціаліст Ігор Мельничук, працюючи над госпдоговірною тематикою, розробляють сучасне автоматизоване пакувальне обладнання для пакування сипких продуктів і штучних виробів. Наукову тематику – створення обладнання для пакування в’язких та пастуватних продуктів у пакети малої місткості для індивідуального користування разом із магістрами кафедри досліджують докторант Володимир Гурський та Ігор Мельничук. Керує цими проектами Володимир Боровець. Під керівництвом завідувача кафедри професора Ігоря Кузя доцент Юрій Шоловій та Ігор Мельничук розробляють підйомник ліфтового типу для осіб із обмеженими можливостями.
– Володимире Михайловичу, де шукаєте замовлення?
– Зазвичай свої розробки розміщуємо в Ютубі, Фейсбуці. Підписавши угоду про співпрацю, розробляємо та виготовляємо різноманітне технологічне обладнання для виробничих процесів. Власне, з короткотривалими угодами маємо проблеми: за виконану роботу треба сплачувати великі податки, складною є й бюрократична система закупівлі через казначейство потрібних матеріалів для досліджень. До прикладу, маємо замовлення з терміном виконання три місяці, а придбати потрібні матеріали, ураховуючи фінансову тяганину, можна лише за місяць-два. Хіба реально виконати вчасно це замовлення?
– Чи працюєте на перспективу?
– Звичайно, і ці результати оприлюднюємо в наукових статтях, монографіях, дисертаційних та магістерських роботах. Однією із таких розробок є 5D-пристрої для різних галузей, які можна було би впроваджувати у виробництво. На жаль, це обладнання дуже вартісне, а самі проекти потребують серйозного капіталовкладення вже на початковому етапі. Власне, через брак фінансування науки чимало цікавих проектів так і залишаються під «сукном», а могли б служити суспільству.
– У навчальному процесі лабораторію використовуєте?
– Так, і дуже активно. На виробничій базі НДЛ-40 бакалаври й магістри виготовляють експериментальні установки для досліджень. Деякі з них у подальшому використовуємо як лабораторне устатковання для навчального процесу. Зокрема, за активної участі студентів виконали низку робіт, пов’язаних із розробленням вібраційних бункерних живильників для подавання виробів. Магістри, працюючи над кваліфікаційними роботами, реально допомагають у різноманітних дослідженнях, і це для нас є великою підмогою. Серед активної молоді – четвертокурсник Василь Тимощук, магістри другого року навчання Василь Червоняк, Богдан Торбич, Артем Тіхоміров. До речі, дозатор сипких продуктів, який розробила та виготовила власноруч аспірантка Надія Магерус для проведення досліджень, будемо використовувати в навчальному процесі. Зазначу, що наша лабораторія НДЛ-40 – одна із найкращих механічних баз в університеті, яку ми не лише зберегли, а й наповнили сучасним обладнанням.
– Доброчинців маєте?
– Для навчального процесу – так. Після завершення договірної роботи ТзОВ «СПР-Енерго» передало нам обладнання для лабораторних робіт із категорії гідропневмоавтоматики. Тривають перемовини з фірмою «Джебіл», яка свого часу передала нам багато сучасного технологічного обладнання. Тепер очікуємо нових надходжень. Також два лабораторних стенди передала і фірма «Camozzi».
– Наукові розробки реалізуєте самі чи з кимось співпрацюєте?
– В основному все робимо своїми силами, бо маємо добру наукову й виробничу бази, хорошу школу систем керування, яку створив світлої пам’яті Володимир Погрібний (його справу продовжують доцент Ігор Зелінський та Ігор Мельничук). На жаль, уберегти молоді кадри вдається не часто: кращих випускників радо беруть на роботу не тільки львівські підприємства, а й запрошують до Польщі, обіцяючи їм високу стартову оплату праці. Ми ж наразі мало що можемо запропонувати нашому молодому поколінню. До речі, раніше, щоб отримати науковий ступінь, потрібно було спочатку закінчити аспірантуру, виконати наукову роботу, впровадити її у виробництво, і лише тоді був захист. Сьогодні все дуже спрощено: студент, аспірантура, захист. Можливо для гуманітарних напрямів цього й справді достатньо, але в механіці треба провести апробацію, впроваджуючи наукову розробку, що за такий короткий період часу зробити доволі складно.