Так вже повелося, що в українському дискурсі слово «герой» має негативну конотацію, бо найчастіше його присвоюють вже посмертно. Зі шкільних курсів історії України та української літератури у голові кожного учня міцно оселяється твердження, що українські герої – завжди мертві. Вбитий козак, похилена калина, заплакана дівчина, мати в чорній хустині – символи в культурі України, які найчастіше творять стражденне обличчя героїзму. Але ситуація змінюється, і нині героями називають живих – оборонців на сході України. Щоправда, і про них найчастіше згадують, коли стається біда.
Сучасний героїзм інколи непомітний для очей, не те що через об’єктиви фото- та відеокамер. Герої можуть жити за стіною, їхати у громадському транспорті, стояти у черзі, допомагати знайти необхідну вулицю. Сучасні герої – це не лише воїни: це і їхні рідні, котрі попри біль і розпач відпускають їх на війну; це лікарі, які у польових умовах рятують життя оборонців; це цивільне населення, котре, втративши все, не опускає руки; це батьки, які після смерті своїх дітей знаходять сили жити далі; це матері-одиначки, котрі самотужки ставлять на ноги своїх чад; це смертельно хворі, котрі хапаються за життя і до кінця борються з недугою; це випускники інтернатів, які потрапляють у життєвий вир і виборсуються з нього самотужки; це параолімпійці, котрі гідно представляють обличчя України і звичайні люди з обмеженими можливостями, які вміють насолоджуватися життям, чого часто бракує фізично здоровим.
Але ми у своїх клопотах не завжди це помічаємо, бо справжній героїзм – найчастіше тихий. Облич у нього багато, варто лише захотіти побачити їх.
Олександр Терлецький, студент третього курсу Інституту архітектури:
«Це ті, що зробили вагомий внесок у розвиток суспільства»
Сучасними героями вважаю тих, які зробили вагомий внесок у розвиток суспільства, зокрема науки й медицини. Якщо називати конкретні імена, то, на мою думку, це Нікола Тесла і Генрі Форд. Серед українських представників мені важко когось виділити, бо не замислювався над цим.
Вікторія Савінцева і Софія Пришляк, студентки другого курсу Інститут економіки і менеджменту:
«АТО-вці найбільше заслуговують називатися героями»
Герої – ті, які зараз охороняють нас на сході України. Конкретних імен не знаємо, у нас там знайомих, на щастя, немає. Ті люди в АТО – наші охоронці, тому саме вони найбільше заслуговують називатися героями. Хто, як не вони?
Олександр Капустін, студент першого курсу Інституту права та психології:
«Для мене герой – мій батько»
Героєм сьогодення вважаю свого батька, який повернувся з АТО, а також усіх тих, хто був або наразі перебуває там.
Юрій Воляник, випускник Інституту економіки і менеджменту:
«АТО-вці, Ілон Маск, Сергій Брін і Ларрі Пейдж»
Перш за все, героями вважаю хлопців, які воювали або воюють на території АТО. В мене більшість цих людей викликає безмежну повагу. Також Ілон Маск, тому що він долає всі стереотипи, виходить за встановлені рамки, ризикує, що дає конкретні, глобальні, позитивні результати. Завершують мій список засновники Google – Сергій Брін і Ларрі Пейдж. Важко судити, є ці люди справжніми героями чи ні, бо чітких критеріїв героїзму не існує, але моя позиція саме така.
Наталія Цюпка, студентка четвертого курсу Інституту права та психології:
«Він завжди казав: «Хто, як не я?»
У мене одна, для когось можливо й банальна, думка – воїни АТО і все. Зокрема Тарас Дорош. Але він вже там загинув… Це брат моєї одногрупниці, наші мами вчилися разом. На Схід Тарас пішов добровольцем, а потім двічі туди повертався. Для мене це справжній герой. Дорош був великим патріотом і завжди казав: «Хто, як не я, буде захищати?». У Малехові, вулицю, на якій він жив, назвали на його честь, а на львівській школі № 42, учнем якої був Тарас, встановили меморіальну таблицю. Я живу неподалік, згадую його.
