Катедра української мови Львівської політехніки 25 грудня відсвяткувала своє 30-ліття. Вона стала першою катедрою української мови в технічних вищих освітніх закладах України.
Нині в її штаті 16 науково-педагогічних працівників і 3 лаборанти. Серед них – доктор філологічних наук, одинадцять кандидатів філологічних наук, семеро з яких захистили свої дисертації з термінознавства.
За словами завідувачки катедри Зоряни Куньч, Львівська політехніка наприкінці 1980-х років була повністю зросійщена. Викладання й документацію вели російською мовою. Українська могла звучати лише винятково. Але почалися національно-визвольні процеси, які принесли чимало змін. Тоді в університеті заснували осередок «Просвіти». Згуртували з людей, які розуміли, що рідна мова – це передусім.
– Воскресне мова – воскресне й Україна. 19 грудня 1989 року Вчена рада Львівської політехніки ухвалила рішення заснувати катедру української мови. Її створили 25 грудня того ж року. І вона стала осередком українства в університеті, – каже Зоряна Куньч.
Завідувачка катедри додає, що шлях становлення був не легкий. Усе треба було робити від початку й до кінця. Маленький колектив – чотири викладачі та два лаборанти. Однак здійснити прорив їм таки вдалося:
– Ми запровадили курси української мови трьох рівнів. На першому навчали мови тих, хто нею взагалі не володів. На другому рівні вчилися люди, які послуговувалися солов’їною вдома, але для професійної діяльності знань було замало. Уже третій рівень – це курси мовного самовдосконалення, де розглядали й питання стилістики.
Таке освітнє новаторство охопило всіх охочих і проіснувало до 1992 року. Навіть коли в Україні вперше запровадили викладання практичної стилістики української мови для студентів першого курсу, у Львівській політехніці ще набирали осіб на курси покращення мовних знань.
Окрім цього, катедра багато уваги приділяла різним термінологічним аспектам. Зоряна Куньч зауважує:
– Термінологія тоді, особливо технічна, була повністю російськомовна. Треба було копати в глибину, шукати ті українські слова, які колись були, а за радянських часів стали забуті або репресовані.
1992 року катедра, перша в Україні, почала викладати «Практичну стилістику української мови» для студентів першого курсу всіх спеціальностей, яку згодом за рішенням Міністерства освіти й науки України трансформовано в «Ділову українську мову» та «Українську мову (за професійним спрямуванням)» й запроваджено в усіх вищих освітніх закладах.
– Якщо ми виховаємо молодь, сформуємо в неї бажання до мовного самовдосконалення, розвитку власної мовної культури, то це сприятиме і становленню наукового стилю української мови, – каже завідувачка катедри.
Без наукового стилю мова нормально функціонувати не може. Перед катедрою української мови стояло завдання виробити українську термінологію, допомогти її становленню. Тоді в Політехніці створили Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, який розробляв стандарти на терміни й визначення з найрізноманітніших фахів. Передусім ішлося про переклад із російської мови. Зоряна Куньч пояснює:
– Філологи не могли цього робити самостійно, бо ми не розуміємо тієї глибинної суті поняття, яке потрібно означити словом. Тому працювали в дуже тісному переплетенні з колегами з різних технічних катедр. Очолював роботу професор Володимир Перхач.
За 30 років науковці катедри уклали близько 80 лексикографічних праць. Це термінологічні тлумачні словники з економіки й фінансів, риторики, конфліктології, соціальної політики, машинобудування, будівництва й архітектури, теорії міжнародних відносин, медицини, а також ціла низка загальномовних словників.
– Наші колеги зі Львівської політехніки почали дуже активно писати підручники, посібники, а для цього була потрібна термінологічна база. Почали укладати багато словників, зверталися до нас по допомогу. Ми заглиблювалися в ті науки, з якими треба було працювати. Розробляли найрізноманітніші термінологічні системи: електроенергетичну, машинобудівну, хімічну, економічну, риторичну, соціально-політичну, комп’ютерну тощо, – каже завідувачка катедри.
Окрім цього, напрацьовано чимало навчально-методичних видань.
– У нашому колективі вони з’являлися спочатку дуже несміливо – у вигляді методичок. Скрутні були часи, не надто багато вдавалося видавати. Друкували курси лекцій, методичні рекомендації. Потім це переростало в посібники, підручники. Ми перші в Україні написали цілісний підручник із риторики, у якому, до того ж, висвітлено її історію, – додає Зоряна Куньч.
Катедра української мови Львівської політехніки однією з перших в Україні запровадила викладання риторики для студентів, а від 2017-го року – і для аспірантів. Це спецкурси вільного вибору студентів і аспірантів: «Риторика», «Риторика професійної діяльності», «Риторичний практикум». Вони дуже популярні серед молоді, адже формують компетентності, як-ось здатність до публічного виголошення певних ідей, суджень, наукових доробків перед авдиторіями різних типів.
– Щосеместру маємо 500–700 студентів на цих спецкурсах. Групи дуже великі, інколи буває складно з ними працювати, адже дуже важливий є саме індивідуальний підхід. Але ми беремо собі на допомогу новітні технології, працюємо віртуально. Практичні курси, відеолекції, розроблені тестові завдання – студент може теоретичну базу отримати з електронних курсів, а вже вміння й навички тренувати під час практичних занять, – каже філологиня.
За словами завідувачки катедри української мови, бували в роботі періоди злету й згасання. Але їх було легко долати через загальне піднесення людей-ентузіастів.
Бували періоди, коли предмет «Українська мова (за професійним спрямуванням)» був під загрозою зникнення з навчального плану. Тоді вдалося обстояти його, однак, викладання скоротили до однієї пари на два тижні. Зрештою, і це минулося.
– Тепер, в умовах глобалізації, ми теж відчуваємо загрозу, оскільки відбувається англомовний наступ на нашу ще не утверджену українську реальність. Покликаються на європейський досвід, забуваючи, що Західна Європа не має тих проблем, які ми зараз відчуваємо не тільки духовно, а й через щоденні повідомлення з війни. Європа має усталену демократію, захищене становище державних і національних мов, традицій, культури. Для нас же мова – це визначальний чинник національно-культурного й державного розвитку. Але в нас є одне важливе гасло: «Нам своє робить». Складно буває завжди, усім і в усьому, – ділиться думками Зоряна Куньч.
Катедра не випускає власних студентів – у цьому її специфіка. Але вона залучає до роботи всіх політехніків. З кожним намагаються працювати індивідуально. Тому публікації зі студентами з’являються навіть у фахових виданнях. Завідувачка катедри каже:
– Ми організовуємо багато просвітницьких заходів. Також маємо авторський проєкт Ірини Фаріон «Від книги до мети» – це щомісячна зустріч молоді зі знаними науковцями, митцями, письменниками, громадсько-політичними діячами. До нас приходять видатні особистості, з якими кожен студент може поспілкуватися. Це іноді спонукає молодь до продовження співпраці з катедрою.
Зоряна Куньч окреслила основні виклики й майбутні кроки в розвитку катедри української мови:
– Новий час потребує нових рішень. Але, на жаль, у нашій історії так складається, щодо нашого життя в мові, що ми повертаємося на те саме місце. І, здавалося б, за стільки років незалежності ми б уже мали зрушити з мертвої точки. Закон «Про мову Української РСР» мали б давно зреалізувати, а вся Україна вже мала б розмовляти українською. Але, на жаль, цього немає. Тепер, через гібридну війну, яка на нас насунулася, маємо дуже великі загрози для нашої мови, культури, державності. Тому перше завдання катедри – уберегти той україноцентричний дух і старатися сіяти його в серця нашої молоді, щоб була наступність поколінь. Люди мають усвідомлювати, що мова є домом народного буття. І від того, як подбаємо про цей дім, який закладемо фундамент, які змуруємо стіни, якою непроникною зробимо покрівлю, залежатиме якість нашого буття. Молодь тут – визначальний чинник. Звичайно, ми дбатимемо й про розвиток науки, нові словники, монографії, наукові праці, бо це наш фах, ми без нього жити не можемо. Але, гадаю, просвітницька й виховна місії, які покладено на наші плечі, є найважливіші.
