Викладачі катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» (доценти Оксана Литвин, Зоряна Куньч, Софія Булик-Верхола, Мирослава Гнатюк, Лілія Харчук, старші викладачі Володимир Дяків й Ірина Ментинська) за співпраці з колегами катедри української мови та методики її навчання Навчально-наукового інституту філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка (м. Житомир, Україна) (доцентами Галиною Гримашевич, Валентиною Титаренко, Наталією Дяченко, Мариною Шарапою) розпочали цьогорічну серію науково-освітніх зустрічей «Мовознавці актуалізують» для абітурієнтів та студентів-гуманітаріїв Львівської політехніки як один із профорієнтаційних та маркетингових катедральних заходів.
2 квітня 2025 року студенти груп ФЛ-11, ФЛ-12 та ФЛ-14 прослухали лекцію на тему «Нова редакція українського правопису 2019 року крізь призму орфографічного лінгвоциду ХХ сторіччя» Галини Гримашевич, кандидатки філологічних наук, доцентки, завідувачки катедри української мови та методики її навчання Житомирського державного університету імені Івана Франка, авторки понад 200 статей, низки навчально-методичних посібників для студентів, словника назв одягу та взуття середньополіських і суміжних говірок, наукової керівниці проєкту «Єдність у різноманітності. Лемки».
Доповідачка детально й доступно ознайомила майбутніх лінгвістів-політехніків з новою редакцією українського правопису 2019 року, який після п’ятирічного адаптативного періоду функціює в усіх сферах буття нашої літературної мови вже понад рік.
Галина Гримашевич звернула увагу слухачів на знакові моменти в історії українського правопису, починаючи від граматик ХVІІ сторіччя, т.зв. скрипниківського правопису 1929 року і аж до правопису 1993 року; розповіла про тернистий шлях затвердження нової редакції правопису 2019 року; нагадала про найприкметніші зміни, якими варто нормативно послуговуватися в написанні слів, в утворенні деяких відмінкових форм, імен по батькові чи фемінітивів тощо. На завершення доповідачка підсумувала, що «орфографія – надважлива, бо грамотність людини визначають власне за тим, наскільки безпомилково вона пише».
Колектив катедри української мови висловлює щиру подяку доцентові Галині Гримашевич за виголошену лекцію, яка залишиться знаковою в пам’яті слухачів-політехніків, зокрема наших студентів-лінгвістів. Спільною стала їхня думка, що лекція була цікавою, пізнавальною і змістовною, доступною у сприйнятті правописних правил, корисною і ґрунтовною для майбутнього практичного застосування.
Вікторія Козак щиро «вдячна лекторці за професіоналізм і натхнення, з яким пані Галина пояснювала важливі аспекти правопису. Лекція була не лише інформативною, а й захопливою».
Ольга Мурава і Дарія Юнак вважають, що п. Галина Гримашевич «не подавала інформацію сухо й академічно, а пояснювала все доступною, простою мовою, наводячи цікаві приклади. Ця подія залишила позитивні враження і надихнула на подальше вдосконалення мовних навичок, а сама лекторка допомогла краще зрозуміти суть і важливість реформи українського правопису 2019 року, наголосила на причинах цих змін, а саме: потребі повернути самобутність нашої мови, бажанні усунути непослідовності в написанні іншомовних слів, а також прагненні спростити чинний правопис, тобто звести до мінімуму винятки».
Наталія Гентош зізналася, що завдяки доповідачці усвідомила, що «правопис – це не лише набір формальних правил, а й важливий компонент культурного та мовного розвитку. Це дає змогу глибше оцінити його значення. Особливо мене вразило те, як пані Галина подавала матеріал: зрозуміло, доступно та з численними практичними прикладами. Її підхід допоміг краще зрозуміти тему і відчути впевненість у застосуванні нових знань».
Для Юлії Жулинець особливо цікавим було «обговорення боротьби за правопис, яка тривала в різні історичні періоди, відображаючи не лише мовні тенденції, а й суспільно-політичні процеси. Також цікаво було дізнатися, що ще 1619 року Мелетій Смотрицький впровадив літеру «ґ», яка згодом було витіснено, а в ХХ столітті знову відновлено. Це демонструє, наскільки важливими є правописні реформи та їхній зв’язок із культурною ідентичністю народу».
На думку Діани Дуб, «було неймовірно пізнавально! Лекція відкрила для мене нові грані українського правопису, його непросту історію та важливість для нашої ідентичності. Особливо вразило, наскільки мовні реформи завжди були не просто лінгвістичним питанням, а й політичним інструментом. Факти про правопис 1933 року і ті зміни, які в ньому насаджували, просто шокували. Було боляче усвідомлювати, що колись наша мова зазнала такого жорсткого тиску. Проте дуже надихнула думка лекторки, що український правопис не стоїть на місці, а розвивається. Пані Галина прекрасно пояснила, чому саме виникла потреба у новій редакції 2019 року, і я остаточно зрозуміла, що це не просто зміни заради змін, а важливий крок до повернення мовної автентичності. Дуже вдячна організаторам і лекторці за цей глибокий аналіз та цікаву подачу матеріалу. Вийшла з конференції з почуттям гордості за нашу мову та бажанням ще більше її досліджувати й вдосконалювати свої знання. Такі заходи – це саме те, що потрібно для усвідомлення справжньої цінності української мови».
Катерина Пилипчук відзначила важливість висновку п. Галини Гримашевич щодо необхідності системного підходу до мовної політики в країні і погоджується, що дуже важлива відповідальність держави та наукової спільноти в систематичному впорядкуванні мовних норм без зайвих емоційних чинників.
Божену Голод найбільше вразило те, «як довго не могли затвердити чинність правопису, стільки років відкладаючи цю важливу справу. Це викликає сум, адже мова, будучи однією з найважливіших складових нашої культури, мала б першою привертати увагу влади. Я також відкрила для себе нові відомості про причини, наслідки та правила цього правопису. Деякі слова з нової редакції здивували, адже, попри шестирічну дію нових норм, я виявила багато невідомого».
Ользі Кордобі особливо цікаво було дізнатися про те, як змінювався український правопис у різні періоди історії: від «скрипниківки» 1928 року, яка була спробою кодифікувати українську мову без впливу російської, до правопису 1933 року, коли радянська влада штучно зблизила його з російською нормою. Далі йшло поступове повернення до автентичних українських мовних особливостей, зокрема через зміни у 1990-х і, зрештою, правописну реформу 2019 року.
Уляну Дмитрук особливо вразило, що в 1933 році застосували 126 змін у правописі, через що українська мова втрачала свою самобутність і наближалася до російської. Це не просто мовні корективи, а частина цілеспрямованої політики, що пригнічувала національну ідентичність. Повернення до нашого правопису нині є не лише лінгвістичним питанням, а й важливим кроком у збереженні української культурної спадщини.
Олег Хохлов упевнений: «ця зустріч була надзвичайно пізнавальним і актуальним заходом, особливо для студентів кафедри прикладної лінгвістики, для яких мова є надважливою. Слухаючи про історію правопису, я зрозумів, що зміни, які відбулися у 2019 році, стали результатом тривалого розвитку української мови. Інформація про те, як правопис змінювався протягом століть, допомогла усвідомити, що кожна редакція має своє місце в історії нашої мови і культури. Я був вражений, дізнавшись про численні зміни, які відбувалися в минулому, і про те, як політичні та соціальні обставини впливали на мовну ситуацію в Україні. Особливо зацікавила мене ідея, що нова редакція правопису покликана зменшити можливості для помилок, що є важливим аспектом для учнів і викладачів. Також я зрозумів, чому важливо враховувати слова іншомовного походження та їх написання, адже це сприяє збереженню унікальності української мови. Не можу не відзначити ролі варіативності в новому правописі. Хоча деякі викладачі висловлюють занепокоєння щодо цього, я вважаю, що варіативність відкриває нові можливості для творчого використання мови. Діалог щодо різних варіантів правопису, що виник у процесі створення нової редакції, свідчить про те, що українська мова продовжує розвиватися і адаптуватися до сучасних умов. Я впевнений, що набуті знання суттєво допоможуть мені у подальшому навчанні та використанні української мови».
Безумовно, що найсвятішим для християнина є Біблія, для громадянина держави – Конституція, а для освіченої особистості – «Український правопис». Адже український правопис був і надалі буде одним зі стовпів буття нації, мовним вектором до нормативности для кожного з нас.
Нагадуємо, що це перша із п’яти запланованих зустрічей, які буде проведено упродовж квітня на базі двох науково-освітніх установ України. На нас ще чекають лекції про походження української мови в мовознавчих розвідках, про здобутки ХХІ сторіччя у створенні термінологічних словників, про комунікаційну роль слухання, а також про обрядову назву з позиції етнолінгвістики.
