Коли закінчуєш одинадцятий клас і вступаєш до омріяного університету, природно, упевнений, що життя неодмінно зміниться. Має стати краще, цікавіше, веселіше, та, водночас, важче.
Вищий навчальний заклад – не школа, і вимоги тут цілком інші. До того ж, починається новий етап – самостійне й доросле життя, де за все потрібно відповідати самотужки, а не перекладати труднощі на плечі рідних.
Кожен очікує від університету чогось особливого. Для когось навчання є кроком до здійснення мрії, майбутньої кар’єри. Для інших – можливість навчитися нового, здобути досвід, обмінятися знаннями з товариством. І, напевно, для всіх університет є місцем, де багато емоцій і знайомств, де зароджуються справжні дружба й кохання.
Але, попри приємні очікування, є й речі, що лякають. Що ж таки чекає, коли станеш студентом, – невідомо. Власне, тому виникають різноманітні побоювання: а що, як обрав не ту спеціальність, не знайду спільної мови з викладачами й однокурсниками, не реалізую себе в професії?..
Страхом номер один для першокурсників є сесія. Наслухавшись розповідей старших курсів, новоспечені студенти вимальовують в уяві найрізноманітніші сценарії отримання талонів, перескладань і навіть відрахування з університету. Це абсолютно нормально, адже кожен хвилюється, коли щось відбувається вперше. Проте перебільшувати не варто – чимало побоювань розвіюється вже протягом перших тижнів навчання.
А відкрито про свої очікування й страхи «Аудиторії» розповіли студенти-першокурсники Львівської політехніки.
Катерина Стецо, Інститут архітектури:
«Мої побоювання зникли»
У мене очікування переплітаються зі страхами. Я не місцева, тому дуже хотілося нових знайомств, але виникали побоювання, що не зможу подружитися з колективом. Хвилювалася, що лекції будуть або нецікаві, або ж навпаки, на них буде багато інформації, які я не спроможна буду вловити й зрозуміти. Але вже протягом перших днів мої побоювання зникли. Група дуже класна, а викладачі настільки цікаво й доступно провадять навчання, що це мене здивувало.
Адріана Дичок, Інститут гуманітарних та соціальних наук:
«Хвилююся, що не зможу досконало вивчити іноземну мову»
Про Львівську політехніку чудові відгуки, тому сподіваюся лише на хороше. Звичайно, є й страхи. Наприклад, хвилююся, що не зможу досконало вивчити іноземну мову, що це буде важко. Але я шукаю в собі сили для вдосконалення.
Яна Костик, Інститут архітектури:
«Як і всі, боюся першої сесії»
Протягом двох років я відвідувала підготовчі курси у Львівській політехніці, тому приблизно знала, що мене чекає. З навчанням для мене ситуація більш-менш зрозуміла, знаю, що здобуду тут ґрунтовні знання. Як і більшість студентів, боюся першої сесії. Окрім цього, маю побоювання щодо викладачів, однак сподіваюся, що кожен з них буде ставитися до нас із розумінням.
Володимир Якуц, Інститут гуманітарних та соціальних наук:
«Боюся, що в мене нічого не вийде»
Від університету, окрім цікавого та якісного навчання, очікую багато позитиву. І сподіваюся, що тут я забезпечу собі перспективне майбутнє. Є чимало дрібних побоювань, але найбільше боюся, що в мене нічого не вийде і я не зреалізую себе в обраній галузі.
Вадим Крисюк, Інститут сталого розвитку ім. В. Чорновола:
«Найбільший страх – проспати пари»
Очікую, що університет змінить моє життя. Завдяки навчанню я досягну кращого, дізнаюся багато нового й потрібного. А ось найбільший страх для мене – проспати пари.
Валерія Попович, Інститут гуманітарних та соціальних наук:
«Є ризик «завалити» сесію»
Хочеться, щоб навчання було змістовне та цікаве. Також важливо перейняти досвід у викладачів. Хвилююся, як складатиму перші іспити й заліки. Є ризик щось забути, недовчити й «завалити» сесію.
Руслан Скурчанський, Інститут сталого розвитку ім. В. Чорновола:
«Я чекаю тільки хорошого»
Я чекаю тільки хорошого і від навчання, і від людей. Трохи пригнічує страх перед сесією. Чув, багато студентів її не складають і йдуть на «повторки». Не хотілося б, щоб зі мною таке сталося.
