Продовжуємо цикл «Сто образів Львівської політехніки» – висвітлення портретів особистостей, які вагомо впливають на розвиток університету, на його роль у світовому освітньому середовищі.
Докторка психології Ірина Сняданко четвертий рік очолює кафедру теоретичної та практичної психології. Професорка вважає, що сучасна освіта повинна бути якісною, цікавою і працювати на затребуваність фаху, який здобувають студенти. Саме на цих викликах зосередили свою увагу викладачі кафедри.
Слід прагнути позитивних змін
– Коли у 2019 році мене призначили виконувачкою обов’язків завідувача кафедри, це було несподівано, тому закономірно, що до цієї роботи я не була готова. До того ж у позаробочий час активно практикувала консультування і навіть вже почала замислюватися про те, що саме там багато перспектив, тому можна більше зосередитися на цій роботі. Тож довго роздумувала про пропозицію очолити кафедру, десь пів року опиралася, бо така посада насправді передбачає чимало бюрократичної роботи. Не думала, що впораюся і не факт, що зараз роблю це досконало. У нас навчається багато студентів, що створює чимало додаткових навантажень і потребує великої праці. Втім, уже можу сказати, що очолювати кафедру не так страшно.
– З якими проблемами ви зіткнулися на початку?
– Мені непросто було змінити роль. Важко давати якісь доручення людям, з якими ти понад двадцять років пропрацювала нарівні. Однак із часом я зрозуміла, що якщо не делегуватиму роботу, то з усім ради не дам. Здається, неважко виконати одне завдання, але коли берешся за нього, то реально бачиш, що в тому одному завданні є ще десять-п’ятнадцять. Буває, на початках делегувала комусь роботу й мене починало мучити сумління, що обтяжую людину. Але з часом адаптувалася до ролі керівниці.
– Чим керуєтеся у впровадженні тих чи інших змін?
– Коли ти очолюєш кафедру, то, закономірно, маєш бачення її розвитку. Я насамперед розуміла, що в нашій команді повинні працювати ті, хто хоче щось змінювати, хто дбає про свій професійний рівень, постійно вдосконалюється, адже перебуваємо в жорстких конкурентних умовах і без хорошої команди професіоналів не зможемо далеко рухатися. У теперішніх умовах це непросто, тому що сильні фахівці-психологи через велике навантаження часто не втримуються на кафедрі. Їм легше практикувати приватне консультування, де можна заробляти більше, бо у приватних центрах утричі більша зарплата і не треба складати планів, програм, силабусів тощо. Якби викладачеві зменшили бюрократію, а платили суто за лекції, то було б простіше, але це наразі лише мрії.
– Як, попри все, вдається заохочувати колег залишатися на кафедрі?
– Акцентуємо на їхній професійності, на тому, що зі студентами повинні працювати професіонали високого рівня, щоб ті, які прагнуть стати психологами, хотіли навчатися саме в нас. Хочу, щоб у нас працювали хороші кадри. Розумію, що треба дбати про чинники, які змусять людину, що має стабільне місце роботи, перейти до нас. Тішить, що на нашу кафедру прийшло пʼять докторів психологічних наук з інших університетів. До речі, науковець-психолог мусить бути неабияк мотивований, адже на сьогодні у Львові є лише кілька докторів наук із психології.
– Пригадую, як в одному з попередніх інтерв’ю ви розповідали, що дуже швидко зрозуміли, що наука вам близька. На вашу думку, науковий ступінь – важливий чинник для викладача психології?
– Коли я завершила навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка, то влаштувалася на роботу в дослідницькому центрі Політехніки. На одному із засідань почула цікаву думку: якщо хочеш впливати на якісь процеси, обстоювати свою позицію, то треба писати і захищати докторську. Відтоді знала, що буду професоркою. І за цей час пересвідчилася, що в науці нема рутини й одноманітності, адже це постійний творчий процес, нові відкриття та дослідження. Пригадую, як у 2002 році я принесла до тижневика «Аудиторія» свою першу статтю. Тоді мені запропонували вести в газеті постійну психологічну рубрику, але праця над кандидатською перервала цей намір. Я прикріпилася до Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України здобувачем. Працювала над дослідженням шість років. Успішно його захистила. Коли у 2011 році отримала диплом доцента, вирішила продовжувати дослідження, писати статті й готувати докторську. Того ж року затвердила тему. Сподівалася швидко її підготувати, захистити, адже вже мала багато напрацювань. Але 2014 року почалася війна, мені довелося долучитися до волонтерення, а ще за рік до того взялася приватно практикувати психологічне консультування. Тому докторську писала довше. Вважаю, що якщо викладач психології має наукові здобутки, підтверджені практикою, то він студентові може дати дуже багато. А в психології наука невіддільна від практики.
– Викладачі високого рівня зазвичай вимогливі. Студентів це влаштовує?
– Безсумнівно, що так. Мені приємно спостерігати, що студенти – як бюджетники, так і платники – стають щоразу вимогливішими. Навчання комерційника коштує 30 тисяч гривень за рік, а це немало, особливо зважаючи на теперішню непросту фінансову ситуацію багатьох батьків у часі війни. На щастя, вже минув той період, коли вступали до університету задля папірця. Тепер бачу по першо-другокурсниках, як вони вимагають знань. І це тішить. Також у нас на кафедрі побільшало студентів, зріс вступний прохідний бал на психологію.
– Які реальні зміни вдалося впровадити за цей короткий час?
– Ми з колегами стали більше працювати на імідж, аби про нас заговорили: організовувати різноманітні заходи, вебінари, загалом надавати увагу роботі, спрямованій на рекламування кафедри. Маємо в інстаграмі свою сторінку, яка активно працює. Як практик-психолог веду особистий блог. І студенти на мене підписані. Приємно, що стаємо популярнішими.
Фах психолога – серед найзатребуваніших
– Які особливості підготовки саме психологів?
– Війна принесла нові завдання для нашої праці. Тому мусимо готувати добрих професіоналів, які зможуть самостійно практикувати консультування в різних напрямах. У підготовці важливі глибинні підходи, адже ми конкуруємо з ютуберами, блогерами, які здатні яскравіше викласти будь-яку тему. Плюс і в тому, що молодь нині знає англійську мову й переглядає фільми, читає багато інформації мовою оригіналу.
– Над чим працюєте задля якісної підготовки студентів?
– Щоб у нас на психології було цікаво вчитися. І якісно. Тому підтримуємо цікаві потрібні ідеї, щоб студенти здобували «живі» знання, щоб до їхнього навчання були залучені викладачі-практики, а таких у нас більшість. Розумію, що кадри треба постійно оновлювати, попри те, що це нелегко.
– Отже, які здобутки має кафедра за останні три роки?
– Зріс її престиж. У нас діє прозора система оцінювання, що створило добру репутацію. Ми активно проводимо вебінари, зимові й літні школи, спрямовані на будь-якого слухача. Доступ до них доволі простий – перейти за посиланням. У цих заходах активно беруть участь старшокласники середніх шкіл. Це допомагає залучати майбутніх абітурієнтів. Школи з опанування м’яких навичок зосереджуємо на розвитку основних рис, потрібних для комунікування, навчання, здобуття професії тощо. Ми створили лабораторію організаційної психології. У ній надаємо платні послуги: організовуємо вебінари, семінари на актуальні теми сьогодення. Таким чином монетизуємо нашу інтелектуальну власність і для Політехніки заробляємо кошти. А для наших викладачів це додатковий заробіток.
– Розкажіть про практичні новації кафедри.
– Спільними зусиллями з колегами з відділу навчання та розвитку персоналу і відділу підтримки та розвитку веб-сервісів за підтримки ректорату створили й запустили в дію центр «Психологічна підготовка до вибору професії». Це методика, за якою абітурієнти можуть зрозуміти, до чого вони схильні. Тож абітурієнт, зайшовши на сайт університету, у розділ «Вступнику», може пройти тест «Обери свою професію».
Також ми провели конкурс психологічних стартапів, у якому перемогло троє аспірантів. Загалом учасники подали цікаві креативні ідеї, проєкти, у яких напрацювали все детально, навіть врахували фінансові видатки. Ще маємо намір створити психологічний додаток для смартфону. Для цього започаткували співпрацю з кафедрою інформаційних технологій, щоб із їхніми студентами розвивати стартапи. Можемо організувати свій бізнес-інкубатор. Хочу, щоб усе це реально працювало. До речі, у світі в різноманітні психологічні додатки на смартфонах вкладають мільйони доларів. У нас це був би майданчик, де студенти могли б реалізувати свій потенціал, тому що ідейних багато. Крім того, вважаю, що у майбутньому в університетах, де навчаються психологи, мають діяти осередки з розроблення психологічних стартапів, продукування ідей тощо…
– Як війна внесла свої корективи в роботу кафедри?
– Зʼявилося більше можливостей налагоджувати міжнародні контакти, писати грантові програми, вигравати їх.