Про молодіжний сленг, народну українську лайку, а також про те, як «прокачати» рідну українську мову, журналістці газети «Високий Замок» розповіла кандидат філологічних наук, старша викладачка катедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» Ірина Шмілик.
– Молодіжний сленг – це питання, яке ми завжди обговорюємо зі студентами на парах. У сучасному мовознавстві поряд з терміном «сленг» використовують термін «жаргон». Оскільки зараз англійська мова домінує, термін «сленг як англізм» можна почути частіше.
Я вчилася у 1990-ті роки, тоді таких сленгових слів-англізмів не було взагалі. Студенти часто здивовано запитують: «Як ви таких слів не знаєте?». Я кажу: «Не знаю, бо не дивлюся Тік-Току, не спостерігаю за блогерами, які надмірно вживають такі слова, не перебуваю в оточенні, де би звучали ці слова». У ті часи, коли я навчалася в школі, була інша проблема: у нашому мовленні міг «проскакувати» суржик (мішанина української та російської мови), бо саме тоді телебачення було не лише українське, на жаль. Діти часто дивились російськомовні мультики, тому поза бажанням «хапали» ті російські слова. Правильно, до речі, говорити не русизми, а росіянізми (від слова росія, а не Русь). Але слів-англізмів, які зараз надмірно вживає молодь, не було. Я своїм студентам пояснюю, що зараз вони вживають у своєму мовленні той самий суржик, тільки змішують українську мову з англійською.
– Які англізми українці найчастіше вживають у своєму мовленні?
– Наприклад, зараз популярним є слово «барбершоп». І ніхто не скаже «голярня». Замість «булінг», яке теж дуже популярне в сучасному світі, краще говорити «цькування». Слово «донатити» зараз часто чуємо, але це слово має гарний український відповідник «жертвувати» чи «офірувати» (рідше). Студенти кажуть: «О ні, пожертва є в церкві, а на ЗСУ роблять донат». Я їм пояснюю, що це те саме, адже я вношу свою лепту, тобто жертвую чи офірую для війська…
Розвиток IT посприяв поширенню англізмів в Україні, і ці слова почали набувати популярности серед молоді, наприклад: лайфхак, левел, селфі, смайлик, челендж тощо. Якщо молодь, підлітки будуть так активно впускати у своє мовлення чужі слова, не знаючи українських слів-синонімів, то чи назвемо ми через 5−10 років українську мову милозвучною? Звичайно, ні.
– Як, на вашу думку, мають спілкуватися ВПО, студенти в українському оточенні: розмовляти бездоганно російською чи все-таки ламаною, але українською?
– Звичайно, що українською. Якщо, наприклад, студент зі Східної чи Центральної України розмовляє суржиком, то це краще, ніж коли він говорить російською, адже це мова ворога. З часом, перебуваючи постійно в україномовному оточенні, людина позбудеться суржику, лиш би захотіла цього. Зараз у нас навчається багато студентів з Донеччини, Луганщини, Херсонщини. Хтось розмовляє суржиком, а хтось бездоганно володіє українською. Тут, як я вже сказала, має бути власне бажання спілкуватися рідною мовою.
– Є свідомі батьки, які переходять у розмові з дітьми на українську, хоча все життя розмовляли російською. Як правильно діяти, щоб це не було стресом для дітей і щоб вони швидше вивчили українську мову?
– Щоб діти якнайшвидше вивчили українську мову, батьки повинні розмовляти в побуті зі своїми дітьми лише українською. Читати дітям лише українські книжки, дивитися телебачення лише українське, комунікувати лише з україномовними людьми. Стресу у дітей не буде, якщо мудрі батьки будуть мудро пояснювати все своїм дітям. Тоді дитина знатиме, що не може спілкуватися російською мовою, бо це мова ворога, а вона живе в Україні, і її мова лише українська!
– Знаю, що вас часто запрошують до шкільних або студентських аудиторій з лекцією на тему «Нецензурна лексика». Розкажіть про це, будь ласка.
– Уперше я мала справу з цією темою 3 лютого 2019 або 2020 року, коли давала журналістам коротке інтерв’ю до Всесвітнього дня боротьби з нецензурною лексикою. Потім підготувала лекцію на прохання ЛМР для ВПО, які виявили бажання почути щось цікаве про ненормативну лексику та українську лайку. З цього часу я радо відгукуюся на прохання навчальних закладів прочитати таку лекцію для молоді, бо вважаю, що тема є актуальною, особливо для підлітків. Мета моєї лекції – не лихословити, не уподібнюватися до «русского міра», а якщо навіть десь-колись хочеться дати відсіч своєму ворогові, то потрібно це робити тільки по-українськи. Упродовж своєї лекції наголошую, що ми не повинні уподібнюватися до мови ворога, треба бути патріотами навіть у виборі лайки. Матюками розмовляти з ворогом – це ставати схожим на ворога. Дуже влучно сказала Ліна Костенко: «Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова – солов’їна, а тьохкає чортзна-що». Зачитуючи цю цитату, я даю студентам чи учням риторичне запитання: «Якщо мова солов’їна, то хіба личить солов’ям матюкатися?».
– Які є приклади народної української лайки?
– Уся народна лайка починається словами «а щоб тобі…, хай йому…, най тобі…, та бодай би…», наприклад, «нехай тебе качка копне», «а щоб тобі курка на ногу наступила», «та бодай би тобі пір’я в роті поросло» тощо.
Діти часто вживають слово «дебіл» на позначення нерозумної людини чи людини з розумовою відсталістю. Наша українська лайка багата на синоніми, можна сказати «тюхтій», «телепень», «бовдур», «дурбелик, недоумок…». Я вважаю, ці слова звучать навіть делікатніше, аніж «дебіл». Можна ще сказати так: «Чи ти не маєш у голові клепки?», «Чи в тебе розсохлися клепки?», «Ти що, шкандибаєш на цілу голову?», «У тебе не всі вдома?», «Ти без царя в голові»…
– Нещодавно я почула таку гарну фразу: «Української ідентичності не існує без мови…»
– І справді, як можна говорити про українську ідентичність, не порушуючи питань мови? Це абсурд. Шляхи формування української ідентичности – це прищеплення дітям поваги до національної символіки, шанобливе ставлення до рідної мови, вивчення історії України, української літератури, знайомство з визначними історичними постатями, відомими громадськими діячами, патріотами-націоналістами. Тому без мови, безперечно, не існує української ідентичности!
Повний текст матеріалу – на сайті газети «Високий Замок».