Минуло 30 років, як у Львівській політехніці було створено Товариство української мови. Своїми спогадами про той незабутній час ділиться тодішній член обласної ради ТУМ, один із організаторів установчих зборів у Політехніці Ігор Кархут.
Голова обласного Товариства української мови Роман Іваничук зобов’язав кожного члена обласної ради ТУМ створити по два осередки на підприємствах і в організаціях, оскільки ініціативним групам потрібна була допомога, адже керівництво чинило спротив, навіть погрожувало, хоч і не прямо. Були приклади погроз звільнення з роботи. Розповсюджували також різні плітки та наклепи про активістів Товариства. Я про себе дізнався, до прикладу, що не маю права виступати на підтримку української мови, бо в мене мати не українка.
Насамперед створювали осередки на тих підприємствах, працівники яких брали участь у роботі секцій Товариства. Вони об’єднувалися в ініціативні групи, а ми підтримували їх методично й організаційно. Адже, на диво, серед постанов партійних органів були й такі, що вказували на необхідність розвитку мов радянських республік, зокрема й української. Посилання на ці рішення вибивали ґрунт з-під ніг опонентів.
Нам сказали, що створення Товариства підтримав перший секретар обкому КПРС Я. Погребняк і пообіцяв Романові Іваничуку, що жодного тиску на нас не буде. Але через день мене викликав до себе секретар парткому Політехніки В. Токар і запитав, як я, член партії, затесався між ті націоналісти. Я пояснив мету Товариства, спрямовану на розвиток мови, говорив про користь від цього для суспільства. Він запропонував мені викласти сказане в письмовій формі і принести йому. Та я нічого не став писати, а вже через тиждень зрозумів, що Погребняк, очевидно, уже мав із ним розмову і перешкод не буде.
Першим осередком, яке я допомагав створювати разом із ініціативною групою працівників, було на картонно-біловій фабриці, що на вулиці Японській (тоді Хасанська). Після того почав готувати створення ТУМ у Політехніці. За це взялася група ініціативних людей, переважно працівників середньої ланки. Я тоді був аспірантом і розумів, що без підтримки авторитетних професорів іти на розмову до ректора не можна. Мушу признатися, що було страшнувато.
Колеги мені підказували, хто міг би взяти на себе роль посередника й не побоїться піти на зустріч з О. Гаврилюком. Із багатьох працівників, до яких я звертався, погодились три професори: Б. Стадник, Я. Буджак, Я. Прохоренко і доцент (нині професор) О. Гринів. Особливо довгою і цікавою була розмова з Я. Прохоренком. Я зрозумів, що ми однаково розуміємо важливість створення Товариства у Політехніці, переконався, що нам це вдасться.
Попередньо знову була зустріч у парткомі, до якої багато матеріалів підготував Олег Гринів. Ми були вже озброєні різними партійними постановами про підтримку розвитку української мови та запевненнями про культурологічний, а не політичний напрям діяльності Товариства, тому ректор дозволив провести установчі збори.
Підготовка велася швидко й дуже активно. Збори відбувалися в 210 аудиторії головного корпусу. А вже за тиждень після створення Товариства в інституті осередки виникли на всіх факультетах і майже в усіх підрозділах. Я брав участь у роботі секції громадських ініціатив обласної ради Товариства, яку очолював Василь Репетило, а також в осередку інженерно-будівельного факультету.
У роботі обласного Товариства найбільшою проблемою була відсутність приміщень для зборів чи засідань, на які іноді збиралося більше сотні людей. Тому я часто організовував такі заходи в Політехніці — брав ключі від аудиторії ніби для консультацій і разом з В. Репетилом провадив збори секції громадських ініціатив із представниками від секцій осередків.
На цих зборах часто виступали М. Косів, І. Макар, інші відомі члени Товариства, що сприяло зростанню його рядів, впевненості та рішучості в роботі. Багатьох із них, на жаль, уже немає з нами. Це Ігор Мельник, який провадив усю організаційну роботу обласної ради Товариства, Роман Іваничук, що вів і захищав Товариство у перші найважчі часи, доки не ослабла репресивна система імперії, професор Роман Крип’якевич, Василь Репетило та інші.
Товариство стало першим масовим об’єднанням самоорганізації українців, яке проклало дорогу відродженню УГКЦ, створенню Народного руху і, нарешті — відновленню державності України.