Дорогі друзі, політехніки!
Добігає другий тиждень нечуваного за мужністю спротиву України московській навалі, яка на світанку 24 лютого напала на нашу землю. Московська імперія вбиває тисячі мирних мешканців, поливає нашу землю – міста, школи, дитячі садочки, лікарні – смертоносним вогнем ракетних і бомбових ударів. Безумний фюрер рашистської держави з її імперськими амбіціями, не покидаючи параноїдальної думки побачити на карті Європи відновлену імперію, став в епоху космічних досліджень і комп’ютерних технологій середньовічним варваром і божевільним диктатором водночас. Росія за цей нічим не виправданий напад на суверенну державу покрила себе на віки неславою.
А українці, наше військо стали воїнством світла, українським прапором обгортаються як оберегом народи світу. Україна на барикаді Свободи воює з тьмою світоглядної тупості й викривленої імперськими амбіціями ідеології.
Ми вистоїмо в цій страшній війні, тому що в наших генах, у свідомості живе героїчний дух наших предків, велич наших змагань, сила слова великого сина українського народу, Генія і Пророка Тараса Шевченка. Його національна міць, духовна непокора північному наїзникові завжди були з нами в найважчі часи української історії. З його словом українці виживали в найскрутніших умовах – виселені нелюдським режимом у Сибір, Караганду, на лісоповали, на будову бєломор-каналу.
З його іменем йшли в бій січові стрільці, вояки УПА, народ відстоював українські цінності, культуру, звичаї, бо велетенський творчий світ нашого генія був виразником світу народу. Зі словами великого Кобзаря «Борітеся – поборете: Вам Бог помагає» впав, скошений ворожою кулею, вірменин Нігоян, у грудях якого билось і українське серце.
З ідеями нашого Пророка, його вірою, правдою стояли наші вихованці – студенти Львівської політехніки – на Революції на граніті; ціле містечко правди і свободи утворили на Хрещатику львівські студенти-політехніки й викладачі на Помаранчевій революції; без нас, без Політехніки не обійшлася Революція Гідності. Власне тоді на Майдані ми побачили нашого великого Поета, згодом став він Кіборгом і в такому образі залишився на стендах Просвіти й стінах оновленої Політехніки.
У пам’яті 1961, 1964 ювілейні роки Поета, роки національного спротиву проти совєтського режиму. Тоді за любов до Шевченка й участь в акціях студентів і викладачів пресували в перших відділах вишів. Фактично під забороною були патріотичні твори Поета «Холодний Яр», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», а найперше його геніальна поема «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні дружнєє моє посланіє», написана 14 грудня 1845 року в селі В’юнище (на жаль, це село затоплене водами Канівського водосховища в 1970-х роках). Він наче космічним лазером сканує віки, подаючи причини нашої бездержавності й ганебного занепаду, відречення від своїх національних сенсів, водночас вказуючи шляхи подолання цієї ганьби. Поет у своєму геніальному «Посланії» «І мертвим, і живим» проголосив духовний псалом, величну ідею, яка стала політичним дороговказом для сотень поколінь українців:
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля…
За цей священний заклик, за свою Державу стали сьогодні генетичні шевченківці в обороні нашої країни, нашої віри і нашої національної сутності.
У руїнах Харків, Чернігів, молимося за Київ, за нашу святиню Софію Київську, за наших героїчних оборонців, зводимо благання до великого Творця захистити мешканців Бучі, Волновахи, Мелітополя. Бо ми єдина нація, ця страшна війна об’єднала всіх нас. До помсти кличуть сльози матерів за невинно убієнними дітьми, розстріляні московськими окупантами житлові квартали наших міст і сіл, лікарні, школи та садочки.
Це війна не тільки проти божевільного диктатора і його камарильї, у її розв’язанні винна вся московія та її люд, який підсадив і десятиліттями підтримував на троні маніяка, вимагав «усмирить хохлов» і верещав захоплено «Расєя», що загарбувала українські території.
У далекому, непривітному і холодному Петербурзі, побудованому на козацьких кістках поневоленої України, Поет зрозумів сутність імперії, яка згодом буде названа «імперією зла», від нього до нас прийшло доти не знане слово «Московщина». В поемі «Катерина» він писав про трагедію української дівчини-покритки, але якщо подивитися на історію расєї з часової відстані, то це ідея про підкорення народів, зухвальство брехливого, підлого ґвалтівника.
Ой чого ж ти почорніло зеленеє поле?
Почорніло я від крові за вольную волю…
У ці священні для кожного українця Шевченківські дні віримо в нашу перемогу, у силу Шевченкового слова, у наш героїчний народ. Сьогодні Україна встала на ворога-ката і весь світ подивляє українців за мужність, хоробрість, за честь і прагнення свободи.
Віримо, що з-під цієї руїни, яку вчинив проклятий москаль на нашій землі,
Встане Україна і розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить…
Вистоїмо! Слава Україні! Героям слава!