У межах авторського проекту знаної громадської діячки, доктора філологічних наук, професора кафедри української мови Львівської політехніки Ірини Фаріон «Від книги до мети» відбулася зустріч із головою Державного агентства України з питань кіно Пилипом Іллєнком – сином корифея українського поетичного кіно Юрія Іллєнка, оператора легендарного фільму «Тіні забутих предків» і режисера не менш легендарної стрічки «Молитва за гетьмана Мазепу».
Це була майже ювілейна – 49-та зустріч із серії спілкувань зі знаковими постатями сучасної України, започаткованих пані Іриною. Представляючи гостя, вона зауважила:
– У нас сьогодні – виняткова подія, адже йтиметься про мистецтво, яке має найкоротшу дорогу до серця – кіно. Сім років тому в цій самій залі відбулася велика зустріч із митцями. На ній була присутня й народна артистка України Людмила Єфименко-Іллєнко – мати Пилипа. Ми тоді дивилися фільм «Криниця для спраглих» і не могли навіть уявити, що мине лише кілька років – і ми отримаємо такий колосальний кінопродукт, який виростає з глибочезної традиції. Звісно, тепер ця традиція оновлюється, отримує нові форми, наповнюється новим змістом. І мені дуже приємно, що ця наступність відбувається у спадковому ланцюгу поколінь: від батька – до сина.
До речі, цього року завдяки Ірині Фаріон львівські політехніки мали нагоду поспілкуватися і з другим сином Юрія Іллєнка – народним депутатом України Андрієм Іллєнком.
Модератор зустрічі стисло відзначила безсумнівні здобутки теперішнього очільника Держкіно за майже три з половиною роки його перебування на цій посаді. Адже станом на сьогодні запущено у виробництво 123 різножанрових українських фільми, з них понад 70 вже завершено. Проведено й величезну роботу із витіснення російського кіно- та телепродукту, антиукраїнського за змістом, з вітчизняного глядацького простору: майже 639 таких фільмів і серіалів заборонено до показу. А прикладів дієвої підтримки Держкіно українських кінематографістів щодо їхньої участі в міжнародних кінофестивалях не злічити.
Проте найголовніше те, що масовий глядач почав ходити на наше кіно, до того ж воно стає нині прибутковим. Приміром, у прокаті останній вітчизняний фільм «Кіборги» обігнав чергову частину голівудівської кіноепопеї «Зоряні війни».
Випереджуючи подальший діалог із залою, Ірина Фаріон попросила Пилипа Іллєнка відповісти на її запитання. Що, скажімо, спонукало його, успішного кінопродюсера та правника-міжнародника, погодитися очолити Державне агентство України з питань кіно, структуру, яку навіть фахівці донедавна вважали безнадійно лежачою і загалом непотрібною? На це гість відповів:
– Оскільки мова зайшла про мого батька та мою кінематографічну родину, то так парадоксально склалося, що я, образно кажучи, народився на знімальному майданчикові студії імені Довженка. А кіно – штука... заразна. Адже мене почали знімати заледве не в дитячому віці. Але, попри певний внутрішній спротив, я вже у зрілому віці вирішив – кіно все ж слід займатися, але в інший іпостасі, використовуючи надбаний юридичний і менеджерський досвід. Нині я щиро вважаю, що зусилля ефективних адміністраторів і управлінців мають приносити нашій кіногалузі не меншу користь, ніж зусилля митців. А ми повинні вносити у цей (у хорошому розумінні) творчий хаос практичний зв’язок з реальним життям. Щодо захисту українського культурного простору, зокрема в галузі кіно, то лише одними заборонами російської кінопродукції ми не обійдемось. Натомість маємо створювати власний самобутній та якісний український кіноконтент.
Надалі зустріч традиційно відбулась у зацікавленому спілкуванні з численною аудиторією. Говорили про теперішні позиції українського кіно у світі, плани на майбутнє та залучення до процесу відродження вітчизняного кінематографу талановитої творчої молоді.
